Сестра чоловіка, моя зовиця Катерина, мене вже місяць умовляє, щоб я тимчасово подарувала їй частину своєї квартири. Нібито без наявності нерухомості їй не дадуть візу в Америку, а вона на цю поїздку цілий рік заробляла. Але я цього робити не збираюся, нехай шукає інші шляхи вирішення проблеми.
Ми з чоловіком Тарасом живемо в моїй дошлюбній квартирі, в якій я єдина власниця. У чоловіка і його сестри Каті ніякої своєї нерухомості немає, вони самі прописані взагалі в якомусь невідомому селі, яке не факт, що досі ще існує. Мама у чоловіка вдруге заміжня і живе на території чоловіка. З дітьми толком не спілкується, але це, як я зрозуміла, у них з дитинства.
З сестрою чоловіка я знайома поверхово, бачила Катерину від сили разів зо п’ять і абсолютно не журюся з цього приводу. Людина не моєї формації від і до. У свої двадцять шість років зовиця веде себе як випускниця ясельної групи з усіма цими ображалками та іншими штучками. Я таких людей на дух не переношу, а якщо доводиться стикатися, то щосили намагаюся не минути сарказмом і єхидством. Тому з зовицею я і не спілкуюся, щоб не ображати її. Вона, втім, мені в подруги теж не набивався.
Тим дивніше мені було, коли вона покликала мене зустрітися і поговорити. Зазвичай ми зустрічалися тільки на якихось спільних заходах, але ніколи удвох. Те, що вона мені почала викладати, мене здивувало і потішило.
Дівчинка мені повідала про те, як намагається отримати заповітну візу в США, але шансів у неї для цього якось замало. Роботи постійної у неї немає, нерухомості немає, чоловіка і дітей немає – в очах американської сторони вона не найблагонадійніший турист.
Для тих, хто не в курсі – отримати візу в США дуже і дуже проблематично. Там має бути купа доказів, що ви не збираєтеся затримуватися на їх благословенній землі. Для цього вам доведеться доводити, що у вас є причини повертатися додому. Список таких причин не такий вже й великий – нерухомість або сім’я, іноді робота. В іншому випадку є шанс залишитися без заповітної візи.
У Каті з такими “якорями” було туго. Тому їй на думку спала геніальна ідея – попросити про допомогу мене. У мене ж своя квартира, тому мені нічого не варто дати просто так частку чужій людині у своїй нерухомості.
Мене запевняли, що як тільки вона повернеться зі Штатів, ми все переоформимо назад, але це я навіть слухати не стала. Відразу заявила, що робити такий необдуманий вчинок не збираюся. На мене здивовано ляскали очима і повторювали, що це тимчасово, не назавжди.
– Та хоч на тиждень. Я не збираюся своє майно комусь дарувати, нехай навіть і тимчасово. Шукай інші варіанти.
– Тобі що, важко допомогти родичці?
Так, мені складно просто так взяти і відписати енну частину своєї квартири лівій бабі. Потім бігай по судам, доводь, що ти не верблюд і квартира твоя, а ось ця панянка до неї не має ніякого відношення.
– Я сказала ні, пробуй варіант з фіктивним заміжжям. Він більш реалістичний.
– Ти що! Це ж відмітка в паспорті! Це ж така відповідальність!
Ну так, а віддати частку в квартирі – це дрібниці. Звичайно, я відмовилася допомогти. Тепер дівчинка телефонує і пише мені вже місяць, прохаючи, обіцяючи і майже благаючи, але моя відповідь не змінюється.
Казала Тарасу, що його сестричка мене втомила вже своєю наполегливістю, але він знизав плечима і сказав, що вона з дитинства прилиплива, а якщо я хочу, щоб вона відстала, то мені нічого не залишається, окрім як виконати її прохання. Так ось зараз – біжу і спотикаюся.
Прості люди в цій сімейці і у всіх одне питання – тобі що, шкода? Дала чоловікові тиждень, щоб він миром вирішив питання з сестрою. Якщо у нього не вийде, вирішувати буду я, але це нікому не сподобається. Після цього візи в Америку Катрусі не бачити, як своїх вух. І навіть якщо чоловік піде, бо я його сестричку не підтримала – що ж, тк і буде.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
