Моє життя робить нестерпним нав’язлива свекруха. Як людина мама чоловіка непогана, не подумайте. І добра, і чуйна, але, що найгірше, постійно допомагає, коли її про це не просять. Захотіла – принесла сину каву в ліжко, тільки йому, і він не проти! П’ять років тому ми стали сусідами із мамою чоловіка. Спочатку я не звернула уваги на те, що свекруха практично цілими днями товчеться у нас у квартирі, адже після появи донечки мені справді потрібна була допомога. Звичайно, у неї є ключі

Моє життя робить нестерпним нав’язлива свекруха. Як людина мама чоловіка непогана, не подумайте. І добра, і чуйна, але, що найгірше, постійно допомагає, коли її про це не просять. Захотіла – принесла сину каву в ліжко, тільки йому, і він не проти!

Коли ми тільки одружилися з Олегом, то жили на орендованій квартирі. Усі гроші йшли на оплату оренди і комунальні послуги. Ми були у відчаї і розуміли, що з такими темпами на власне житло нам не назбирати.

Тож чоловік поїхав на заробітки. Ми планували, що коли він облаштується на новому місці, то я до нього приєднаюся. Разом на нову квартиру заробимо швидше.

Але наші плани змінилися, бо на той момент я вже чекала на дитину, тому на заробітки чоловік поїхав сам. І до моменту появи дитини на світ все, на що ми зібрали грошей – це маленька квартирка неподалік будинку свекрухи.

П’ять років тому ми стали сусідами із мамою чоловіка. Спочатку я не звернула уваги на те, що свекруха практично цілими днями товчеться у нас у квартирі, адже після появи донечки мені справді потрібна була допомога. Звичайно, у неї є ключі.

Але час минав, донечка підростала, пішла до дитячого садка, я вийшла на роботу, а Тетяна Василівна продовжувала знаходитися в нашій квартирі більшу частину дня.

Я щиро намагалася їй пояснити, що у нас із чоловіком окрема сім’я, у кожного свій будинок і їй не варто бувати у нас так часто, нам потрібен особистий простір.

Але все ускладнює той факт, що і я, і чоловік працюємо допізна і не встигаємо забирати Міланку з садочку, тому це робить свекруха. І ось тільки з цієї причини я досі не забрала ключ від нашої квартири.

Забирати Міланку до себе вона не хоче, бо має вдома колекцію ніжних ваз, які онучка може розбити. І ось вона сидить у нас вдома щодня. Готує, що хоче, не питаючи, що ми хочемо, перебирає речі в шафах.

Та найбільше мене підкидає, коли Тетяна Василівна у вихідний день заявляється до нас додому, відчиняючи двері своїм ключем! Ніколи не зателефонує і не попередить про свій прихід, просто приходить, як до себе додому.

Я не відчуваю, що ми живемо окремо від свекрухи. Хіба для цього ми купували квартиру? Щоб практично жити під одним дахом? Я втомилася пояснювати чоловікові, що мене не влаштовує постійне протистояння з його мамою.

Уявіть, ранок, ви без одягу лежите з чоловіком у ліжку і тут заходить його мати. І це при тому, що ви не знали про її прихід і були налаштовані на якийсь час удвох. Захотіла – принесла сину каву в ліжко, тільки йому, і він не проти!

Або чоловік пішов з донечкою на прогулянку, щоб я могла побути сама і зайнятися важливим проектом по роботі. І тут заходить ця жінка і починає бродити квартирою.

Логічні факти і пояснення і навіть перепалки не діють. Я більше не можу так. Коли я бачу її, то миттєво стаю нервовою і роздратованою, псується настрій.

Невже так важко зрозуміти, що молоді люди хочуть усамітнення або, коли вона йде в гості, то варто про це хоча б попереджати! Я вже не знаю, як донести це Тетяні Василівні. Допоможіть порадами!

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, авторське