fbpx
життєві історії
Моєму чоловікові 26 років, але мати досі керує ним, і, якщо щось не по її, дорікає тим, що вони привозять нам час від часу картоплю, тобто – годують нас, і без них, без їхньої бульби ми – ніхто, попухнемо від голоду. Була недавно  сварка, яка почалася з того, що свекруха з психами кинула нашу донечку, якій всього місяць, на диван, і пішла собі. Я не стерпіла. Що тут почалося

Моєму чоловікові 26 років, але мати досі керує ним, і, якщо щось не по її, дорікає тим, що вони привозять нам час від часу картоплю, тобто – годують нас і без них, без їхньої бульби ми – ніхто, попухнемо від голоду.

Була недавно  сварка, яка почалася з того, що свекруха з психами кинула нашу донечку, якій всього місяць, на диван, і пішла собі. Я не стерпіла.

Далі були слова, що дочка не розвивається, що вона захлинеться чимось у нас, що опромінення від телефону отримає і так далі, все в такому ключі. Дорікнула, що на виписку помила підлогу на моє прохання (а мої батьки, до слова, в цей час забирали чоловіка з іспиту з іншого міста). Я їй сказала все, що думала, нагадала, що вона для внучки і сина протерла підлогу насамперед, і уточнила, чи це для мене вона чоловікові труси прасувала? Вона ее відповіла.

Я її просила відпустити чоловіка в його нову сім’ю і не лізти до нас, щоб вона не вимагала дзвонити по 10 разів на дню. Вона відповіла, що це нормально, а це я просто погано вихована. Згадала їй всі грішки, як на ювілей без сина сіла за стіл, як про існування слова «спасибі» забула, що сина гнобить. Другий її син теж хороший, і дівчина його – така ж.

Коли ми з чоловіком ще зустрічалися, вони йому сказали, що я ним користуюся, хоча жодної квіточки за весь час мені не подарував, навіть польових, ні в кафе, нікуди не ходили! Дорікати мені просто-напросто нема чим. А брат чоловіка своїй дівчині телефон купив, здоровенну іграшку, обручку, тещі майбутній половину грошей доклав на ноутбук. І це ним ніхто не користується?

Прикро дуже. За дитиною я стежу, готую, прибираю, чоловіка підтримую, але все одно погана. У сварці відсіч дала за сім’ю нашу (всі чоловіки в цей час мовчали і чоловік пізніше сказав, що у нього немає права перечити мамі, виховання таке, навіть якщо вона не права і принижує його). Їй сказати було ічого, вона встала на коліна, мовляв, вибачте… Свекор побачив цю картину і викинув нас з дому.

Все продовжуються, вони йому говорять: синок, зроби вибір, а те, що він вибір ще в загсі зробив, ніхто не розуміє. Зараз кажуть, щоб до моїх батьків не їздили, мовляв, нема чого возити дитину, маленька ще, 5 місяців. Таке і до зустрічі зі мною було: не їдь туди, їдь сюди.

Після їх докорів не можу себе перебороти, щоб готувати чоловікові з їх продуктів (живуть в селі), сама їх і раніше не вживала, як відчувала. А тут заявили, що всі знають, що ми їмо червону рибу, а треба їсти картоплю і економити, тобто ще й за нас вирішують, що нам їсти, а що ні. Чоловіка звинувачували, що він поганий син.

Не можу ніяк зрозуміти, чому він не пояснює, що ми – окрема сім’я, що до нас просто так без попередження не можна в будинок ввалюватися. Доходить до того, що чоловіка доводять до сліз, і він пропонує розлучитися, аби я з донькою жила в спокої, щоб до нас не лізли…

Зараз почав говорити їм потроху, мовляв, я вже чоловік, я глава родини. Але вони його ніби не чують. Коли пояснював, чому не беремо більше у них картоплю через те, що дорікали, сказали, що такого не було. І всі слова, що в сварці були сказані, як брудом поливали мене – нічого не пам’ятають, або говорять тільки, що не пам’ятають.

У мене вже, чесно, немає сил жити з вічними докорами з боку його батьків. Я чоловіка повністю влаштовую, він неодноразово це говорив, і не розуміє, чому його батьки настільки проти мене, тільки припускає, що через те, що його мама звикла командувати і слухати лестощі, а я кажу правду, коли вона доречна. На рожен не лізу сама, але якщо проти моєї сім’ї щось говорять, захищаю.

Сварки у нас тільки через його батьків, з моєї сторони про конфлікт тільки батьки знають, з його ж боку – вже вся рідня. Ми живемо окремо, але таке відчуття, що разом зі свекрами. Контроль над усім. Що робити, як мені допомогти чоловікові достукатися до його батьків, щоб вони своїм життям жили? Він починає з ними розмовляти, а вони трубки кидають. Зателефонують потім знову – і начебто нічого й не було…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, web-nomad

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook