fbpx
життєві історії
Моєму Дмитру п’ятдесятка на носі, а він досі сидить на моїй шиї. Я, в свої сімдесят, ще працюю. В мене хороша пенсія і зарплата, але що мені з того, як цей ледар тільки те й робить, що сидить на дивані і проїдає мою пенсію. Я не маю спокою у власній квартирі. Колись я мріяла, що Діма одружиться, з’являться діти, яких я буду любити. Та в один час життя його пішло не тою стежиною. Невже це я всьому винна?

Моєму Дмитру п’ятдесятка на носі, а він досі сидить на моїй шиї. Я, в свої сімдесят, ще працюю. В мене хороша пенсія і зарплата, але що мені з того, як цей ледар тільки те й робить, що сидить на дивані і проїдає мою пенсію. Я не маю спокою у власній квартирі. Колись я мріяла, що Діма одружиться, з’являться діти, яких я буду любити. Та в один час життя його пішло не тою стежиною. Невже це я всьому винна?

У мене вже просто опускаються руки. На свою біду я виростила власного сина. Працювала все життя на двох роботах. Йшла з дому, було ще темно, і приходила додому, було вже темно. Я робила все для того, лиш би мій син ні в чому не потребував.

Живу я з сином Дмитром, якому вже п’ятдесятка на носі, у двокімнатній квартирі в маленькому районному центрі.

В цьому році мені стукнуло 70 років, старію, але продовжую працювати лікарем. Мене не відправляють на пенсію, оскільки нікому замінити. Насправді дуже важко: до кінця зміни так втомлююся, що немає сил йти додому. Не даремно кажуть, пенсію просто так не дають.  Та якщо чесно, навіть попри те, що на роботі важко, тут я почуваюсь краще, ніж у власній квартирі.

Зате мій син ніде не працює, а просто цілими днями сидить удома і п’є “пінне”, проїдаючи мою пенсію. Він все ще живемо зі мною, в моїй двокімнатній квартирі. Цю квартиру мені видали як молодому спеціалісту. Я могла б зараз жити в своє задоволення, але, на жаль…

Зарплата у мене пристойна, пенсія не найменша, але жити мені нема за що. Все забирає Діма. Він мене не чіпає, але пристає так настирливо, що поки не отримає грошей, не відчепиться. Всі платежі, покупка продуктів і домашні справи – це тільки мої обов’язки.

Перший час Дмитро все збирався одружитися. Але жодні відносини не тривали так довго, щоб закінчитись шлюбом. Навіть наявність двокімнатної квартири в центрі не допомогла синові знайти собі дружину.

Він не робив нічого, а жінок це не влаштовувало. Уже в женихи не годиться, але вважає себе завидною партією.

Вже не знаю, скільки так зможу протягнути. Сподіваюся, що зможу знайти жінку. Нехай відгукнеться. Я готова її прописати за те, що вона мені буде на старості років допомагати і за Дмитром доглядати. Мені вже потрібен хтось на допомогу. Та й онуків побачити хочеться.

Ось таке прохання. Милі жінки, відгукніться! Може хтось також знаходиться у важкій ситуації – не має свого житла. А тут вам і “жених” в придачу!

Будьте здорові та щасливі!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page