Моєму Олежику вже тридцятка минула. Виховувала я його одна, чоловік нас покинув, коли сину й п’яти не було. Звісно, я вже давно, як і кожна мама, чекаю коли ж Олег приведе в дім ту одну-єдину. І ось Господь зглянувся на мої молитви. – Мамуль, знайомся, це Вероніка. Багато говорити не буду, за столом поспілкуєшся і зрозумієш, яка вона чудова. – Певно мало я молилася. Бо Ніка ще та “дама” виявилася.
– Мамо, познайомся, це Вероніка. Моя дівчина. Не знаю, що ще сказати, думаю, що поступово ви один одного дізнаєтеся, а мої слова тут будуть зайвими.
Так почалося це цікаве і вкрай дивне знайомство. Дівчина не дивилася в мої очі, а коли випадково наші погляди все-таки перетиналися, відразу і перемикала свою увагу на щось інше.
Як могла, я підтримувала бесіду. То ми поговорили про кота Сірка, про те, який він у нас чудовий. То про вечерю, яка у мене сьогодні зайняла майже 6 годин. Про вечерю і піде далі мова.
Єдине, що я для себе відзначила, дівчина – дуже скромна, а це не може не подобатися матері вже практично дорослого сина. І мені це дуже подобалося. Але все дуже скоро змінилося.
Коли ми сіли за стіл, Вероніка якось дивно подивилася на Олега – це мій син і її наречений в одній особі. Потім вперше за годину подивилася на мене уважно і осудливо.
– Я таке не їм, тьоть Оль. Це ж все жирне. Так, і вам би не радила. Це шкідливо для фігури і для здоров’я, між іншим. Я, мабуть, почекаю Олега в залі. Олежику, але я б і тобі не радила це вживати.
Що ж вона не радила нікому з нас? Зараз вам розповім. На столі був салат Олів’є, смажені пиріжки (з картоплею, м’ясом і печінкою), а ще плов з бараниною. Були ще й нарізки – м’ясні та сирні, овочеві і фруктові. Я старалася.
Звичайно, я все розумію, можна харчуватися правильно, але поважати дорослих – тим більше батьків твого нареченого ніхто не відміняв. Висловила негайно все синові, швидко одяглася і пішла на вулицю.
Я розумію, що я, мабуть, занадто імпульсивно себе повела, але було прикро. 6 годин біля плити – і така реакція. Можна було якось і привітніше і скромніше показати всім, що ти чогось там не їж.
У чужий монастир зі своїм статутом ходити – невдячне заняття. Я так вважаю.
А як би ви відреагували на таку “чарівну поведінку”?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
