Моєї свекрухи не стало раптово. Я ще встигла з нею попрощатися. На лікарняному ліжку жінка попросила мене про одну послугу, а саме, подбати про її молодшого сина Павла. Я не могла відмовити, тому й дала слово. Та тепер просто не розумію, з чого мені починати. Річ у тім, що Павло навіть не знає, як вмикається пральна машинка. Все в його житті робила мама.
У Ярини нещодавно раптово відійшла на небеса свекруха. Ніхто не очікував на такий поворот подій. Ярина її дуже любила. Всі роки вона до неї ставилася трепетно та з любов’ю.
Після їхнього весілля свекруха продала свою велику квартиру і купила дві маленькі, чим дуже допомогла вирішити житлове питання молодій сім’ї. Вона з молодшим сином жила у невеликій квартирі, але були щасливі. Вона завжди допомагала Ярині доглядати дітей. Онуки із задоволенням гостювали в неї і любили їсти її пиріжки.
Єдиним завданням із багатьма невідомими для Ярини було ставлення свекрухи до молодшого сина. Вона в ньому душі не чула. Іноді це виходило межі розумного.
Чоловіка Ярини жінка привела на світ у 18 років. Він виріс майже сам собою. Зате його самостійності могла позаздрити кожна дитина. Василь рано навчився готувати, займався домашніми справами та завжди допомагав мамі.
Павла свекруха привела на світ у вже зрілому віці. Вона з нього порошинки здувала. Плюс до всього, Василь добре міг отримати по шапці, якщо молодший брат потрапляв у халепу. Щоб більше часу проводити з молодшим сином, свекруха влаштувалася працювати в магазин поблизу дому.
Павло виріс маминим синком. Щоранку свекруха годувала його з ложечки. Давала до школи термос із чаєм, носову хустку та змінне взуття. Контролювала розклад занять та робила разом із ним уроки. Після закінчення школи Павло довго не міг визначитися, ким він хоче стати. То він рік навчався на економіста, потім пішов на психолога. Ще рік протирав штани у соціології. Нарешті з горем навпіл Павло закінчив університет. Тепер розпочався новий етап – пошук роботи. Все ніяк не міг знайти роботу гідну його.
Ярина дивилася на це все збоку і дивувалася. Сперечатися зі свекрухою вона не планувала, тому мовчала скромно осторонь.
Через пів року у свекрухи похитнулося здоров’я і вона почала ходити клініками. Правду кажучи, проблеми давно давалися взнаки, але через молодшого сина було не до них. Лікарі поставили невтішний діагноз… Свекрухи не стало дуже швидко. Останньою її волею було те, що Павло має бути завжди під наглядом. Ярина пообіцяла, що завжди дбатиме про нього.
Після відходу свекрухи залишилася невелика однокімнатна квартира, в якій жив Павло, трохи грошей і обіцянка Ярини дбати про молодшого сина.
Як було втілити в життя це слово, Ярина не уявляла.
Павло був абсолютно несамостійним. Він не розумів, коли йому треба митися, їсти та прати. За нього це робила мама. Вона нагадувала йому, що треба купатися, збирала по квартирі брудний одяг, готувала і мила посуд. Павло не знав навіть як увімкнути газ, про більше можна не говорити.
Коли Ярина сказала, що треба оплачувати комунальні послуги, він був дуже здивований. Адже мама завжди дбала про це, а він думав, що вони мешкають тут на дотації.
Ярина в подиві. Що їй робити з цією дорослою дитиною? Вона не готова привчати дорослого чоловіка до життя, а залишити його не дозволяє совість, він загнеться.
Що робити далі? Це питання Ярина собі задає щодня. Може приїжджати до нього щотижня і вигрібати все у квартирі, привозити їжу, а там нехай живе як знає.
Словом, дана ситуація стала для жінки рівнянням з декількома невідомими. Адже її діти вміли більше, ніж їхній дядько. Просто дилема якась. Як вчинити?
Щоб ви зробили на місці Ярини?
Фото ілюстративне
