У нас із братом різниця всього рік. І з самого дитинства я, свого брата, не люблю. Найкращі іграшки, окрема кімната, цирк, зоопарк у вихідні — все йому.
Влітку на морі з батьками він, а я в село до бабусі. Років у 11 у мене з’явилася думка що я прийомна дитина.
Адже не можуть батьки так поділяти рідних дітей.
Закінчивши школу, брат поїхав до великого міста вступати. Батьки оплачували йому оренду квартири та навчання на заочку.
Через рік поїхав поступати я. Я жив у гуртожитку та підробляв де тільки міг.
Так вийшло, що за кілька років ми закохалися в одну дівчину. Вона обрала мене.
Ейфорія від того, що хоч щось дісталося мені, а не братові, накрила мене з головою. Я зробив пропозицію і ми одружилися.
Мої батьки безуспішно намагалися умовити мене «поступитися» дівчині братові. На весілля вони не приїхали, написали заповіт на брата та викреслили мене з життя. А я й не помітив різниці.
Місяць тому я став татом. Коли я відзначав народження дитини, мені зателефонувала мама з новиною, що тата більше немає і проханням приїхати.
Поговоривши з мамою, я багато чого дізнався. Так, я мав рацію. У нашій сім’ї справді була прийомна дитина. Але ж це не я. Мій брат.
Батько дуже любив матір брата, але вона не пережила лікарні.
А моя мама так сильно закохалася в тата, що вискочила за нього заміж, прийнявши дитину як свою.
Коли мама очікувала на мене, батько відправив її, об зробити великий гріх, позбутися.
Тоді батько заявив, що в нього вже є дитина і інша їй не потрібна, а якщо вона народить, то виховуватиме і забезпечуватиме сама.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.