Мої батьки добре заробляли, у нас завжди багато було грошей. Скільки пам’ятаю, в домі повно гостей, рідні. Мама і тато обоє з багатодітних сімей, тому і родичів у нас завжди було багато. Всі постійно зверталися по допомогу, в основному – по фінансову.
Родичі постійно просили в борг не маленькі суми грошей, а віддавати ніколи не поспішали. Мені виповнилося 14 років, і моїх батьків не стало, аварія. І чомусь всі одночасно, всі разом кудись зникли. Я залишилася зовсім сама.
Ніхто з родичів навіть і чути про мене не хотів, навіть бабусі. Комусь я намагалася дзвонити, щоб надали допомогу, але в основному ці так звані родичі навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали трубку.
Мене оформили в дитячий будинок. Там я постійно плакала, мені було дуже важко. На моє щастя, все ж, є хороші люди на землі. У нас біля дитбудинку є продуктовий магазин, ми туди іноді з подружками заходили. І одна продавщиця з нього забрала мене з дитячого будинку. Вона була заміжня, і у них з чоловіком була дочка 5 років.
Ці люди, по суті, мені абсолютно сторонні, але вони мене врятували і допомогли пережити всі ці випробування. Мама Надія і тато Федір.
Як я дізналася пізніше, моя мама колись теж їм допомогла. У моєї мами було добре серце. Так ось, вона влаштувала чоловіка Надії на хорошу, добреоплачувану роботу.
Коли були живі мої рідні батьки, я вчилася в хорошому і дорогому ліцеї. Але у моїх прийомних мами і тата не було стільки грошей, і все ж вони твердо сказали, що я довчитиватимуся саме в цьому ліцеї. Щоночі я плакала в подушку. Мені було дуже шкода прийомних батьків.
Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися заробити якомога більше грошей, щоб оплатити моє навчання, модно і красиво одягнути нас з сестрою.
Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки -пропонувала перевести мене в звичайну школу, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали: у тебе буде все добре, ось побачиш! – і продовжували робити свою справу. З їхньою рідною донькою ми стали як рідні, всюди і завжди були разом.
Мої прийомні батьки дали мені добру освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 28-річна жінка. Працюю в мерію. І тепер я повністю себе забезпечую сама, і про маму Надію з татом Федором не забуваю.
Завжди їм допомагаю, мій чоловік не проти. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і ні про що не переживати. Також я оплачую навчання моєї молодшої улюбленої сестрички. Ці абсолютно сторонні мені люди стали для мене рідними і дорогими, набагато ріднішими від кожного з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені дзвонити і запрошувати в гості. Але мені цього не треба, вони для мене – чужі люди. На їх запрошення я відповіла, щоб вони більше мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування.
Може, звичайно, хто і засудить мене за це, скаже, що я не права. Але вони залишили мене в найважчий момент мого життя. А тепер вони мені теж не потрібні, як колись я їм.
Мої батьки пишаються мною, радіють моїм успіхам, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм, це їхня заслуга, це вони мене поставили на ноги, подолавши стільки труднощів! Я їх дуже люблю і неймовірно їм вдячна!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
