Мої батьки – люди дуже небідні. І були такими заможними завжди, як я себе пам’ятаю. Ось і зараз не змінюють свого стилю життя, хоч їм уже під 60. Люксові магазини, вечеря у вихідні тільки в ресторанах середнього та вище рівня, відпочинок за кордоном раз на півроку. Ні дати не взяти – пани.
А тим часом у них є дві доньки, яким би допомога точно не завадила. І коли я говорю «зараз», то маю на увазі реально гнітючу фінансову ситуацію. Я в жодному разі не жартую.
Почнемо з моєї сестри Валентини. Вона одружена з чоловіком, якого знала ще змалку, вони з першого класу за одною партою. Я не можу уявити їх порізно. Знаєте, коли зразу видно, що у людей особливий зв’язок, навіть якщо особисто ви з ними не спілкувалися? Ось це такий випадок. Так ось, Артем не багатий, але роботящий. Допомагає дружині як може, працює, увечері лише додому, а на вихідних – прибирання вдома із дружиною. Просто зразок партнера у житті, дуже Валі пощастило з чоловіком.
Але квартиру вони винаймають. Так-так, ще й не в найкращому районі. Але це вже інше питання. Сестра хоче народити дитину, але поки що це нереально з погляду фінансової сторони. Ось і залишається просто продовжувати робити, що робили, але незрозуміло, навіщо. Все це великі випробування, і я сподіваюся, що вони їх витримають. Самі розумієте, побут зводить нанівець романтику.
Хоча я вам скажу. Одна поїздка батьків на південь сплатила б оренду їхньої квартири на багато місяців уперед. А якщо додати ще суму грошей, яку вони витрачають на даремні сувеніри – і на комуналку залишилося б. Але ні, наші батьки зовсім не думають про це.
Тепер моя ситуація. Ми живемо із чоловіком у цивільному шлюбі. Але це дрібниці насправді. Кохання витає у повітрі, але штамп у паспорті йому нецікаве. Квартира мого обранця Гліба. Двокімнатна, але хотіли б розширитися. Я довгий час просила у батька певну суму, щоби можна було доплатити її і переїхати в непогану трикімнатну квартиру. Відповіддю завжди була відмова.
А нещодавно батьки покликали мене до себе та сказали, що приготували сюрприз. Я надіялася на їхнє запрошення, прийшла з квітами. Виявилося, вони нещодавно їздили до столиці і накупили там просто купу всяких шмоток. Брендові. За якісь астрономічні суми. І дещо привезли мені. Витратили купу грошей, а доньці – пару светриків та кросівки. Навіщо?
Нас із сестрою у дитинстві завжди називали «аристократками». Батьки возили нас Європою, як деяких на найближче озеро. Я пам’ятаю величезну кількість пляжів, міст, страв та одягу. Навіть могла передбачати, що буде в моді через один-два, а то й п’ять років у нас. Адже всі орієнтувалися на Захід. А тепер думки лише про те, щоб такого приготувати на вечерю, щоб раніше лягти спати.
Деякі наші знайомі «жартують»: ну і що, зате заповіт буде ого-го! Ось тоді знову відчуєш себе багачкою. А я ось усе більше розумію, що в цьому випадку до нас із сестрою перейдуть лише батьківські обов’язки, з якими ми не розберемося до кінця життя.
Не уявляю, чим це все може обернутися. Адже вони вже продали дві машини та дачну ділянку. А стиль ситого життя продати не можуть. Будуть і далі тринькати своє майно заради примарного красивого життя, їм не до нас. Дуже сумно, а як виправити, як на них вплинути? Підкажіть, будь ласка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
