Мої батьки нарешті захотіли пожити собі і тому вирішили переїхати в іншу країну на постійне проживання.
Для цього знадобилися зусилля: вони багато працювали, відкладали гроші на перший час, робили візи тощо.
Півроку вони готувались до переїзду. Винайняли у празі на перший час однокімнатну квартиру і поїхали.
А так уже вийшло, що у нашій великій родині той, хто менш самостійний, постійно намагається сісти на тих, кому «пощастило більше». Кожен, хто так собі влаштувався життя, вважає, що родичі зобов’язані їм допомагати.
І ось згодом моїй мамі подзвонив брат Сергій, йому 35 років, досі живе на батьківські гроші:
– Привіт, я тут подумав, я до вас жити переїду.
І це було не запитання, не пропозиція, а пряме твердження. І «до вас» – це не просто в ту саму країну, «до вас» означало «до вас в квартиру і за ваш рахунок».
Мама просто поклала слухавку. Брат мені тепер розповідає, які непорядні у нас батьки, які байдужі до долі рідного сина.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
