Мої батьки організували наше весілля на своїх умовах, і все закінчилося тим, що замість обручки з діамантом на моєму пальці, я опинилася по вуха в боргах.
Коли ми з Павлом вперше почали обговорювати, як ми хочемо відсвяткувати цей важливий день, ми вирішили зробити все скромно і романтично, а найголовніше, без галасливих гостей. Я відкрила комп’ютер і показала йому фото на моніторі.
– Дивись! Це весілля на пляжі, захід сонця, всі в білому! – я з захопленням дивилася на картину.
– Пляжне весілля? Звучить чудово, але я вже чую, як мама скаржиться, що їй доведеться вимивати пісок із взуття. І де це влаштувати? В Італії? Та ні, батько навіть у літак не сяде, це його страх. – Павло сміявся, злегка похитуючи головою.
– Немає сенсу, – сказала я, закриваючи сайт весільного агентства.
– На жаль, – пробурмотів Павло, дивлячись на картинку молодят біля ісландського водоспаду.
– Це все чудово, але чи вистачить нам грошей на таку розкіш?
– Думаю, що так. Гості зазвичай покривають частину витрат, подарунок, знаєш… А витрати не такі вже й великі, особливо порівняно з тим, скільки треба витратити на традиційне весілля тут, – я знизала плечима.
– І ми кажемо цьому рішуче “ні”, – твердо відповів Павло.
Ми з ним однаково відчували, що весілля повинно бути простим і без надмірностей. Але як тільки мої батьки дізналися про наші плани, все почало йти не так. Мама, як завжди, почала підвищувати голос, запитуючи, коли ж нарешті я вийду заміж.
– Ну, нарешті! Він зробив тобі пропозицію? – Моя мама вигукувала в телефон, і я просто стояла, відчуваючи, як її слова підсвідомо погіршують ситуацію.
– Мамо, будь ласка, не кажи дурниць, – прошепотіла я, намагаючись затримати нерви.
– Як ти розмовляєш з мамою?! Це вже нова мода, чи що? – мама не зупинялася, готуючись до чергової суперечки.
Вони ніколи не могли обійтися без суперечок довше п’яти хвилин, але це було не простою сутичкою. Моє рішення вийти заміж за Павла, хлопця з маленького містечка, абсолютно не влаштовувало моїх батьків. Вони не могли зрозуміти, чому я вибрала його, замість того, щоб одружитися з кимось із місцевих і бажано бізнесмена. Вони вважали це великою помилкою і вже вирішили, що я піддаю свою родину нещастю.
– Весілля буде у нас, щоб усі бачили, – мама не відступала.
– Мамо, це не потрібна трата грошей, – я тихо сказала, намагаючись пояснити, чому це так важливо для нас.
Вона мовчала, вражена моїм вибором. Тепер мої батьки вирішили, що я не маю права відмовитися від їхнього варіанту весілля. Зрештою, це не було лише моїм рішенням.
– Тобі не треба зважати на їхню думку, але на нашу – повинна, – наполягала мама.
Насправді, я дуже цінувала думку своїх батьків і розуміла, чому їм важливо організувати це весілля саме так, як вони хочуть. Звісно, я і Павло планували інше, але до цього моменту, здається, ми були вже так заплутані в різних побажаннях і вимогах, що і самі не знали, чи хочемо ми цього всього.
Коли я спробувала відмовитися, мама почала переживати ще більше.
– Та твій тато ще зляже з серцем, якщо ти відмовишся від такого весілля! – вона вигукнула.
Павло був у подиві від такої реакції, але я розуміла: моя мама не змогла б зрозуміти, чому ми хочемо обійтися без великого святкування.
Незважаючи на нашу напружену ситуацію, я почала розуміти, що все, що їй важливо, – це зробити наше весілля справжнім святом. Вона не могла уявити собі, що це буде щось інше, окрім величезної події, яку обговорюватимуть всі.
– Ми з Павлом вже вирішили, що весілля буде, – я сказала, хоча розуміла, що це буде важко. І ми погодилися на величезне святкування, яке стало ще більшим, ніж ми обидва спочатку планували.
Мої батьки поставили таку високу планку, що ми навіть не змогли уявити, як це вплине на наші фінанси. Тільки на організацію свята, декорації, їжу й одяг ми витратили цілу купу грошей. І при цьому вони настільки були раді, що ми наважилися зробити це весілля.
Але все ж таки, хоч я і мріяла про більш простий захід, я зрозуміла, що для моїх батьків це було важливо. І навіть якщо я не могла змінити всі аспекти, я могла би зробити це для них. Це не просто день для нас, це важливий момент для нашої родини.
Весілля стало справжнім святом, хоч і важким, дорогим і емоційно виснажливим. І на кінець я зрозуміла: навіть якщо воно було не таким, як я хотіла, головне – це те, що мої батьки були щасливі, а я нарешті мала свого чоловіка поряд.
А ви б погодились на таку “мрію” батьків?
