fbpx

– Мої батьки прожили разом тридцять років, і весь час, що я пам’ятаю, у них було суворе правило: тато отримував гроші і все до копійки приносив мамі! – розповідає двадцятишестирічна Людмила. – Від роботи, від підробки – неважливо. Все – в сім’ю! Мама все життя розпоряджалася сімейним бюджетом: економила, збирала, планувала відпустки і великі покупки… Я вважаю, що це правильно. Гроші повинні бути в одних руках!

– Мої батьки прожили разом тридцять років, і весь час, що я пам’ятаю, у них було суворе правило: тато отримував гроші і все до копійки приносив мамі! – розповідає двадцятишестирічна Людмила. – Від роботи, від підробки – неважливо. Все – в сім’ю! Мама все життя розпоряджалася сімейним бюджетом: економила, збирала, планувала відпустки і великі покупки… Я вважаю, що це правильно. Гроші повинні бути в одних руках!

Людмила і Костянтин – молода сім’я. Хлопцям тільки по двадцять шість, проте, пару місяців назад вони стали багатодітними, народивши вже третю дитину. Старшим малюкам 4 і 2 роки.

Люда не працює, сидить з дітьми і треба відзначити, вона просто розумниця: і господиня відмінна, і мама чудова. Дітлахи чистенькі, напрасовані, дружні, будинки порядок, завжди є гаряча їжа, а то ще й пироги або булочки до чаю.

З такою юрбою малюків управлятися непросто, проте Люда робить це блискуче. Костя теж їй до пари – з роботи бігом біжить додому, допомагає по господарству і з дітьми. Одним словом, чудова сім’я.

Одна біда – грошей у них небагато.

Живуть в чому за рахунок Людмилили: з недорогих звичайних продуктів Люда день за днем ​​винаходить смачне і різноманітне меню: то запече, то обсмажить, то приготує в тісті, то приправить якимось соусом власного приготування…

Дуже виручають супи і випічка. До того ж Людмила навчилася шити і в’язати, це теж виявилося вигідно. По крайней мірі, діти одягнені. Тканини та нитки ще з маминих запасів, часів дефіциту. Тоді хапали все, що на полицях лежало, а тепер стало в нагоді.

Практично без витрат виходять гарні речі. Часу тільки багато йде на це стояння біля плити і шиття-в’язання. Але часу у Люди море, його не шкода…

Гроші ж Людмила витрачає дуже економно.

Вона знає всі ціни у всіх найближчих магазинах, намагається нехай і сходити з коляскою подалі, але зате купити подешевше. І навіть якщо загальний чек вийде дешевше всього на 20-30 гривень, але ж економить. М’ясо Людмила бере в одному місці, овочі – в іншому, молочку – в третьому. Так і виживають.

Ще й на задоволення вистачає, на кіно, книги, поїздки з друзями на шашлики, подарунки на дні народження, нові іграшки дітям.

Одне тільки пригнічує Людмилу: чоловік у неї, на її думку, марнотрат. Гроші йому палять кишеню. Отримавши зарплату, чоловік по дорозі йде в магазин і там не дивлячись накуповує всякої дурниці. Рулети, ікру, червону рибу, дорогі несезонні фрукти, пляшка хорошого вина, цукерки, торт…

Діти пищать і стрибають на кухні, чоловік, випнувши груди, відчуває себе добувачем, котрі принесли додому мамонта, а Людмила мало не плаче, вважаючи залишки авансу.

– Ні, ну навіщо? – журиться вона в черговий раз. – Я півдня стояла біля плити, готувала. Вдома є тефтелі, овочеве рагу, булочки з корицею, все свіже, прямо з печі. Тепер, коли на столі ікра і авокадо, рагу і тефтелі, звичайно, ніхто не їстиме, все простоїть і відправиться в смітник – викинуті гроші…

Людмила вже сто разів просила так не робити, розмовляла, пояснювала, але два рази на місяць одна і та ж тяганина. Стільки грошей даремно.

Звичайно, вони з’їдять і делікатеси – сьогодні, завтра, післязавтра…

Але у Людмилі не приємно, скільки ж витрачено грошей – ось так, не думаючи, за раз!

З одного боку, Костя заробляє, має право і витратити один раз. Тим більше не на пиятику з мужиками, а на продукти для сім’ї, смакоту, які зазвичай вони не купують.

Напевно, треба зрідка собі це дозволяти. Але з іншого боку – Люді шкода себе. З трьома дітьми, з немовлям у колясці вона під дощем і вітром преться в дальній магазин, щоб купити яйця дешевше, розраховує, вигадує, економить той же світло і воду, годинами стоїть біля плити, примудряючись зварити з одного стегенця обід і вечерю для 4 осіб, зайвий раз себе не купить найнеобхіднішого – а тут раз, і як корова язиком злизала третину авансу.

Люда просто відчуває себе збентежено.

Так вона б на ці гроші замість ікри краще бсобі щось купила! Їй до лікаря нема в чому сходити, роздягнутися соромно. Старшому потрібні кросівки, пральна машинка на ладан дихає, просто необхідний новий праска, у того ж чоловіка джинси вже протерлися, треба нові купувати, а він про це як ніби не пам’ятає…

Та взагалі, в їхньому бюджеті добрий десяток дірок. Якби чоловік зараз приніс зарплату до копійки, скільки проблем можна було б закрити! Але ні. Зате тепер у холодильнику червона риба, ех!

Але і це ще не все. Зарплату і аванс, вірніше те, що вдається з них донести до будинку, чоловік приносить в сім’ю і повністю віддає Людмилі.

А ось гроші за всякі халтурки і підробітку чомусь вважає чисто своїм доходом. З одного боку, знову ж таки, з одного боку і дорікнути Костю нема в чому: з останньої підробітку він купив ролики старшому синові і очищувач повітря в дитячу – річ потрібна, давно про це думали, але не по їхнім грошам, як вважала Людмила. У них геть праски немає.

Вірніше, є, але вже такий древній, що його і включати страшно – невідомо, що цей девайс викине… праски так і немає, зате цей безглуздий очищувач завзято блимає індикаторами…

У родині, взагалі-то, перед покупками радитися треба. Тим більше перед великими покупками. І планувати витрати, бажано разом.

Ролики для дитини – це звичайно, добре. Але коли у дитини кросівок немає, є тільки валянки і сандалі, без проміжного варіанту – які можуть бути ролики???…

Людмила хотіла б, щоб Костя всі гроші приносив і «здавав». У тому числі і від підробок. Тому що, як не крути – їй, господині, видніше, як витратити гроші правильніше. Що може почекати, а що вже не відкласти.

Спонтанні незаплановані покупки – це для багатих. Вони собі такого дозволити не можуть. Строгий облік і планування – то, що їм необхідно. А планувати витрати Костя не може і не хоче.

Якщо є в кишені гроші – він і журнал собі купить, і пообідає в їдальні. А Людмилу такі вчинки і слова виводять з себе. Бач, мільйонер. Для Людмили та п’ять гривень – гроші. І нехай на них зараз і булку хліба не купити: непоодинокі випадки, коли на покупку не вистачає саме п’ять рублів, і без них не обійтися…

Чи має право працюючий чоловік мати свої гроші на обід в кафе і сигарети, коли сім’я весь час економить? Або повинен віддати все, що має, по-чесному, в тому числі і неврахований дохід і харчуватися бутербродами з дому?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page