Мої батьки ще до шлюбу купили мені однокімнатну квартиру, хоча жилося дуже важко. В нас з чоловіком двоє діток і ми подумали про розширення. А свекруха, яка все життя по курортах і копійкою нам не допомогла, насмілилась свасі сказати, щоб та свою квартиру, яку в оренду здає, продала і нам допомогла. То мої батьки мають всім її синочка забезпечити, а вони ж бідненькі, бо пенсіонери. Мама як то почула, аж знітилася!
Ну вже б сиділа Ніна Олександрівна і мовчала, але ж ні, треба було їй про квартиру моїх батьків розмову завести. Самі ж і копійкою нам не допомогли.
Мої батьки живуть в селі і все життя важко працюють. Я в них єдина дитина, ось тому вони й вирішили, щоб я так не гарувала в селі, як вони, будь що куплять мені квартиру.
Грошей як таких в батьків ніколи не було, але рік за роком і певна сума назбиралася. Ми ніколи не шикували, їли те, що самі зібрали на городі, а ще батьки, окрім роботи, продавали те, що виростили.
На мої двадцять п’ять років я була власницею однокімнатної квартири. І я і батьки цим дуже пишалися. Мало хто в той час в селі міг таким похвалитися, хіба ті, чиї батьки були на заробітках.
Тому коли я вийшла за Сергія заміж, нам було де жити. Через два роки ми стали батьками донечки, а ще через чотири і хлопчика.
Звісно, нам вчотирьох в цій одній кімнатці було тісно, ось ми й почали з Сергієм думати, як збільшити житлоплощу і почали економи більше, щоб назбирати потрібну суму швидше.
Батьки ж Сергія, відколи ми одружилися, жили на широку ногу. Живуть вони в районному центрі в просторій двійці, і кожного року кудись чимчикували навіть за кордон на відпочинок.
Онуками вони мало цікавилися, десь- колись по п’ятсот гривень дадуть і на тому все закінчувалося.
Батьки мої сили вже такої не мають, тому господарство з кожним роком зменшується, і я тільки за, бо здоров’я важливіше, а ми собі того молока і моркви самі купимо.
До того ж моїй мамі від її хресної мами, в якої не було дітей, перейшла у спадок однокімнатна квартира, яку вони вже декілька років здають і за ці гроші живуть.
Мені навіть в думку таке не прийшло, що втнула недавно моя свекруха.
Недавно так вийшло, що ми всі разом з батьками зустрілися на забаві.
І якось слово за словом, зайшла розмова за те, що ми хочемо переїхати в більшу квартиру, тому і економимо на всьому.
І свекруха так гонорово каже: “А що, ви свахо не можете продати цю квартиру, яку в оренду здаєте, і дітям докласти? Якби в мене була така можливість я б дітям допомогла”.
Моя мама знітилася, але я не змовчала.
– Знаєте, мої батьки для нашої з Сергієм сім’ї дуже багато зробили. Вони за своє життя моря не бачили навіть в Україні, на відміну від вас.
Ну чесно, накипіло. То Сергію прийти на все готове то нормально, а ось допомогти самому, то ні, нема з чого.
А як би ви реагували на такі заявочки?
А мамі я відразу ж казала, щоб навіть про таке й не думала, заробимо і купимо самі… Диви, яка гонорова тут намалювалася свекруха!
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
