Заміж я вийшла рано, у 18 років, а у 19 народила першу доньку. Мій чоловік Андрій не з нашого міста, свого житла в нього немає, от і почали жити з моїми батьками.
У тата й мами у ті часи була 2-х кімнатна квартира, в якій ми всі й проживали, а ще була однокімнатна квартира, там жила моя бабуся, потім вона потім переїхала до сина, мого дядька.
Моїй доньці було 5 місяців, коли я вирішила поговорити з батьками, щоб вони дозволили нам переїхати в цю квартиру. Але моя мати відповіла відмовою і сказала, що вони вирішили продати 2-х кімнатну і 1-кімнатну квартири і купити 3-х кімнатну квартиру і дачу.
Батьки почали мене вмовляти, що з мамою легше жити, мама завжди допоможе. З огляду на свій вік чи свою наївність, звичайно, я погодилася. Навіть Андрія вмовила, який наполягав на переїзді навіть у орендовану квартиру. Але що зроблено, те зроблено.
Коли закрутився весь процес із обміном квартир, мою маму скоротили на роботі. Та грошей вистачало. Потім ми усі переїхали до нової квартири, радощів було багато. У кожного своя кімната, у нас із чоловіком, у батьків та у доньки. Ремонт і весь клопіт.
Так минуло ще пів року. Коли все це вгамувалося, стало зрозуміло, що мама моя не збирається влаштовуватися на роботу, вона сказала, що сидітиме з донькою, а я щоб йшла працювати. Я й погодилась.
Вступила я до університету на заочне і пішла працювати. Вона вдома із моєю донькою сиділа.
Треба сказати, що садочок нам дали пізно, коли доньці було аж 5 років. Весь цей час вона була з бабусею. Я мамі за це дуже вдячна. Через свою роботу і роботу чоловіка, ми додому практично приходили тільки ночувати.
Андрій сердився, що не я сиджу з дитиною, він увесь час мені казав, що зможе і мене, і дочку утримувати. Я начебто погоджувалася, але моя мама наполегливо говорила, що я маю працювати. А всю свою зарплату я віддавала їй, оскільки вона говорила, що доньці потрібне це, доньці потрібне те. Хоча ми у вихідні їздили в магазин затарювалися продуктами та купували все необхідне доньці.
Все б нічого, але потім я випадково почула розмову моєї мами та її подруг. Мама вона розповідала, як вона забезпечує мою доньку, все їй купує, одягає, годує всю сім’ю. На це її подруги вигукували, мовляв, а що молоді, вони ж працюють, зовсім не забезпечують свою дитину! у відповідь моя мама сказала, що ми мало заробляємо і не можемо нічого самі.
До слова, що в мене, що в чоловіка зарплати хороші. Ми повністю оплачували всі витрати на комуналку й продуктами постійно холодильник наповнювали.
Я змовчала, не стала доводити, що це неправда. Я не конфліктна людина. Нині нашій старшій доньці 10 років, рік тому у нас народився син. Я сиджу у декреті.
Моя мама не працює, я забуло згадати, що вона не пенсіонерка, їй лише 53 роки. Тато зараз теж не працює, йому 54 і теж не пенсія. І виходить, що працює мій чоловік сам. Мама мене все на роботу жене, але Андрій не дозволяє мені. Каже, вдома з дітьми сиди, виховуй малечу.
Найприкріше, що моя мама і працювати не хоче, і з дітьми допомагати, проте всім своїм подругами розповідає, як вона нас усіх забезпечує і все робить вдома. Мабуть, я просто лежу цілими днями.
Моя бабуся теж постійно мамі каже: «Йди, працюй». Але у мами одразу одразу все болить і все з роботою ніяк. Чоловіка мого почали батьки докоряти, що мало заробляє, але, вибачте, він все сам тягне.
Андрій мені пропонує або з’їхати на орендовану квартиру або іпотеку взяти, щоб поїхати від батьків. Я весною хочу, але як я можу залишити своїх батьків, які не працюють, вони ж мене виростили!
От і виходить замкнене коло якесь. Разом жити – сил немає, і залишити совість не дозволяє їх без грошей. І навіть не знаю, що робити, як буде правильно.
прередрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.