Нам з чоловіком майже по 60 років, живемо у своєму будинку у райцентрі на Хмельниччині.
У нас двоє дітей, вже дорослі донечка. Старша з чоловіком переїхали кілька років тому у Німеччину, а молодша з зятем і онучком живуть з нами у будинку, у них дві свої окремі кімнати і ми рахом добудували ще один санвузол для молодих. Кухня у нас спільна, але просторенька, всі поміщаємося.
Живемо дружено, не сваримося.
Чоловікових батьків давно немає, а мої ще донедавна жили самі у селі нашого району.
Та ось, мамі з татом стало вже зовсім важко доглядати за собою, тато майже не ходить, але тучний, а мама худенька і слабка. Їм обом трохи за 80.
Одним словом, влітку ми забрали їх до себе, але не в будинок, а у двокімнатний флігель у дворі. Перед цим зробили там ремонт, газ і воду завели, санвузол зробили, душову кабінку встановили. Поселили там моїх стареньких, доглядаємо всі разом за ними.
Ми їх годуємо добре 4-5 разів на день, прибираємо у них, все інше допомагаємо.
І все добре, крім того, що мої мама й тато не терплять одне одного! Я це бачу, і мені дуже прикро від цього.
Всі їхні почуття одне до одного давно випарувалися, і зараз вони одне одного дуже дратують. Постійно то мама, то тато видзвонюють нам і жаліються, вона на нього, а він – на неї. Кличуть нас постійно на якісь свої розбірки і сварки, не розуміють, що у нас є своє життя, купа своїх справ, адже ми всі ще працюємо.
Одне діло – допомагати і доглядати їх, інше – бігати кожної хвилини і вгамовувати їхні конфлікти…
А що ще сумніше, так це те, що вони одне одного діють прямо-таки негативно і згубно!
Все літо, поки мама виходила в сад і город мама, тато дуже злився, сидячи в хаті чи на дворі у візочку. Він відверто заздрить мамі, що вона краще ходить, називає її різними поганими словами…
А зараз, зимою, мама постійно хворіє, бо сидить з татом в хаті, і вони доводять одне одного до тиску і так далі.
Коли мамі краще, біситься тато, коли вона зляже – він прямо радіє, і навпаки.
Цілий день гризуть одне одного… Я вже так від цього втомилася, чесно! Та і чоловік з дочкою також, бо вони всіх нас встигають діставати. Ми до них ходимо 4-5 разів на день, але їм цього мало, постійно вимагають уваги і нашого втручання у свої сварки…
Гріх таке думати, але я розумію, що легше нам стане тільки в тому випадку, коли хтось з них полишить нас…
Насправді, це дуже важко і сумно: бачити, як твої найрідніші люди, тато з мамою, які колись кохали одне одного і все життя прожили разом, тепер ось так одне одного не переносять…
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!