fbpx

Мої хороші знайомі відправили сина вчитися до столиці, думали, що Вітя там заодно знайде собі хорошу партію. А він познайомився з дівчиною з села, та й ще привіз знайомитися з батьками. Моїм знайомим це, звичайно не сподобалося, та на додачу, з’ясувалося, що батька у Орисі немає, а є ще дві сестри молодші. Ми коли побачили, що це за весільні «подарунки», так і обімліли, напевно, найдешевші вазочки в магазині, де все за однією ціною продається

Мої хороші знайомі відправили сина вчитися до столиці, думали, що Вітя там заодно знайде собі хорошу партію. А він познайомився з дівчиною з села, та й ще привіз знайомитися з батьками.

Моїм знайомим це, звичайно не сподобалося, та на додачу, з’ясувалося, що батька у Орисі немає, а є ще дві сестри молодші. І мати їх одна тягне.

– Тут ми і зрозуміли, – сказала мені подруга, – що тягнути і її ще будемо, мало нам свого, адже Вітя оголосив, що одружується збирається.

Правда, дівчина їм здалася милою і скромною, і вони трохи заспокоїлися.

– Тільки не знали ми тоді, що вона дуже хитра і розважлива, а весь цей спектакль “скромності” вона для нас розіграла. Справили їм весілля, її сім’я ні копійки не дала, тільки родичів назапрошували, які, до слова, гроші не дарували, а все якісь подарунки. Ми коли побачили, що це за «подарунки», так і обімліли, напевно, найдешевші вазочки в магазині, де все за однією ціною продається, купили і принесли, як от не соромно людям таке на нормальне весілля дарувати?

Виділили ми їм квартиру, ту, яку в оренду здавали, що від матері чоловіка залишилася, вона, правда, старенька і однокімнатна, ось, думали, буде їм стимул розвиватися, заробляти на квартиру побільше.

Та тільки прийшла Орися через півроку до нас і заявила, що при надії, і їм з дитиною буде тісно в однушці і запропонувала нам помінятися: ми – в їх однушку, а вони в нашу трикімнатну.

Подумали ми, подумали і погодилися. Наївні були… Не знали, що на цьому справа не закінчиться…

Не минуло й року, як вона нам заявила: “Перепишіть на мого синочка квартиру, чого вам варто?” – це ту, в якій ми залишилися, однокімнатну.

Ну тепер, думаю, ні, моя дорогенька, не бувати цьому. І я відмовила.

Так вона, ця Орися, через рік подала на розлучення і відсудила у Віті нашого трикімнатну. Ось так! – зітхнула моя подруга.

«Ось тобі і село!» – подумала я… Хоча насправді це все від людини залежить, а не від того, звідки вона.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page