Моїй хаті під горою біля струмка більше двохсот років, у ній я народилася, у ній прабабуся навчила мене, вдивляючись в теперішнє, заглядати у прийдешнє.
Дерево, з якого зросла в прадідових руках моя оселя, рипить мені ночами про те, чого не чують людини у своїх справах буденних.
Але нового я не чую ні від нього, ні від пташок, ні від громів. Все те саме, що ще баба Килина шепотіла мені малій, все те саме…
Люди йдуть, тягнуться… Кому душу, кому тіло лікувати просять. Я, коли дивлюсь на людину, бачу в її глибинах явні і приховані недуги.
Іноді можу допомогти, коли людина сповнена світлої надії, іноді – ні, коли людину вже доїдають власні або чужі, але прийняті нею, вади і пороки.
Але найчастіше люди хочуть знати майбутнє. І чого воно їм так кортить? Хтось у своє хоче заглянути, а хтось довідатися про щось загальне, глобальне. Зараз особливо багацько таких.
Деякі з них, з тих що йдуть, мені навіть подобаються. Несуть моїй сивій душі і в мою стару хату молоду хвилю. Цікаво, бува, погомоніти з молодими…
Ось і вчора. Мої кози з папороті кидаються до хати – знову чужинці біля двору. Їдуть і йдуть, всі хочуть знати, що буде з нами, з Україною.
Я упізнала, його, Євген не раз був у мене, прикмети записував, історію нашого маленького села серед гір, традиції.
Євген журналіст. І сьогодні запитав, що і всі: що чекає Україну?
Вирішила сказати правду хлопцю, світлий він.
– Що буде, хлопчику? Що бува, коли дитя нерозумне не слухає добрих батьківських порад? Хіба може родітєль уберегти дитину, якщо та свідомо обирає хибний і порочний шлях?
Євген слухає, чека, що далі скаже стара Дара, себто я.
А що казати? Тільки одне й знаю.
– Дав Господь творінню своєму 10 правил, Заповідей. За ними жити нам всім, його дітям, наказав. Заповів, та діти не послухали. Хтось живе, але то одниці. Решта віддалися гріху і пристрастям, а що з того доброго могло статися? Так і привели люди диявола у світ. І буде він правити, і буде так, поки не повернеться людство до добра, до настанов батьківських – Заповідей божих. А то не простий і довгий шлях, і має бути він усвідомленим і незворотнім. Тому не чекай, що скажу про диво – його не станеться. І миру не буде доти, поки людина не обере його сама. Бог не може захистити дитину, яка звернула з його дороги, але може прийняти і повести за собою знову, якщо блудне дитя повернеться до Нього.
Коли Євген поїхав, напившись теплого молока моїх кізочок, я ще довго сиділа біля вікна, вдивлялася у срібний місячний лик і читала по ньому те, про що вголос ніколи не промовлю…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
