Мої обидві донечки вже вийшли заміж. Я була горда за себе, оскільки вважала, що виростила для свої зятів дуже хороших і скромних дружин. Та, як виявилось, не зовсім це так. Недавно старша донька Олена приїхала з сином, щоб мене провідати. І якось слово за словом, ми стали сперечатися. І Олена на одному подиху випалила мені, яка я все життя була погана матір. Від почутого у мене затряслись руки. Як тепер все це виправити?
Я ніколи особливо сильно не замислювалася про те, як я виховую своїх дітей. У мене дві доньки і я завжди думала, що все роблю правильно.
Для виховання я вибрала авторитарний тип. А це значить, консервативність і строгість. Ще коли я навчалася в університеті педагогічному, то вважала, що немає кращого типу виховання, ніж авторитарний. Адже тільки так можна виховати дітей найкращим чином. До того ж, захистити їх від нашого світу, від вседозволеності, яка робить з дітьми не дуже хороші речі, так і з дорослими теж. Я думала, що таким чином виховаю в дочках силу духу, внутрішню опору, яка ніколи не дасть впасти їх моральним принципам.
До 18 років я стежила за дочками і не давала їм зустрічатися з хлопцями. Після школи відразу на гуртки в моєму супроводі, потім додому. Вони вчилися, розвивалися, я ніколи не шкодувала грошей на їх розвиток. Оленка хотіла малювати, Люба грати на піаніно – віддала їх на гуртки. Купувала їм потрібні речі завжди, дуже рідко балувала. Я думала, що так вони виростуть людьми, які не йдуть на поводу у своїх бажань.
Часом, якщо не слухалися, могла “ляснути”. Але що тут такого? Адже буває, що звичайні методи не працюють. І коли вони вийшли обидві заміж, то думала, все добре. Я думала, що виховала їх правильно і все в їхньому житті буде добре. Але глибоко помилялася, як виявилося.
Нещодавно полаялася зі старшою Оленою і вона все мені висловила як на духу. Все дитинство вона думала, що я її не люблю, адже мало обіймала, мало часу проводила разом. Я винна в тому, що вона не насолодилася своєю молодістю, адже у неї був тільки один хлопець в дорослому віці і за нього вона вийшла заміж.
Я винна в тому, що її ображали діти в школі, називали нудною. У всьому винна я. А мені так стало важко на душі. Я думала, я їх правильно виховувала, я їх намагалася вберегти, щоб не наробили помилок, щоб життя для них було легше. А все виявилося навпаки.
Тепер я боюся виховувати онуків. Як мені бути? Я не хочу наробити тих же помилок.
Що ви порадите мені? Чи можна якось виправити цю “помилку”?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
