fbpx
життєві історії
Мої розмови, вмовляння не допомагають, що дитині не можна таке розповідати. А днями у мами було День народження і дочка захворіла, я поїхала, привітала маму одна, вона образилася. Через кілька днів День народження у дочки, прийшла її хрещена мама і сусідські діти з батьками, а наша бабуся лише зателефонувала

Я змалечку була слухняною дитиною, навіть якщо порвала колготки, боялася йти додому (а раптом мама засмутиться), старша сестра вимагала собі одяг дорогущий, я ж дивлячись на це, шкодувала своїх батьків, не просила нічого.

У 18 років я вже працювала і свою першу зарплату принесла батькам (вони звичайно її не взяли), але все ж я вважала це нормою. Сестра ж не хотіла ні вчитися, ні працювати, але батьки все ж влаштували її на роботу в 23 роки. У підсумку, я вийшла заміж народила дитину, живемо в квартирі у чоловіка (у нього прописалися, від батьків виписалася).

Вони ж сестрі одній, без сім’ї навіть подарували будинок (мені дуже образливо). Але забираючи дитину на канікули, іноді і вихідні налаштовують дочку проти мене (8 років), що мама не так виховує, нічого не купує, одним словом не любить тебе. Ми тобі все купимо те, що мама твоя з татом не можуть.

Якщо я наказала за щось дитину, дочка дзвонить бабусі і ридає, скаржачись і каже: “Я хочу до тебе!”. А потім ще спостерігає, як бабуся маму “виховує”.

Мої розмови, вмовляння не допомагають, що дитині не можна таке розповідати. А днями у мами було День народження і дочка захворіла, я поїхала, привітала маму одна, вона образилася. Через кілька днів День народження у дочки, прийшла її хрещена мама і сусідські діти з батьками. Ні, наша бабуся знову зателефонувала і відчитала маму за те, що її не покликали, хоча її запрошували особисто. Сказала, що я лише вибраних гостей доньці запросила.

Мені так погано на душі, я наче все життя стукаю в закриті двері, і хочу любові від батьків і ось мені вже 30 років, а її все немає. Бувало, не спілкуюся з нею місяць, мучить совість, беру, дзвоню, а вона потім при найменшій сварці (не так слово сказала), говорить: “Більше мені не дзвони, не хочу тебе знати”. Ось і сьогодні в черговий раз цією ж фразою закінчила телефонну розмову. Прикро, так мені прикро…

Передрук без посилання на ibilingua заборонений!

Фото ілюстративне – pinkdesk

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page