fbpx
життєві історії
Мої стосунки з мамою чоловіка Антоніною Іванівною були ідеальні. Зустрічаючись, ми мило посміхалися одна одній, а за очі… У подальшому моєму сімейному житті для мене був важливий лише настрій Богдана. Але настрій мого чоловіка прямо залежав від зустрічей з його мамою. Згодом чоловік охолов до мене. Через тиждень після розлучення я дізналася, що при надії. Коли Антоніна Іванівна почала просити у мене прощення, я розгубилася, хоча багато разів це уявляла. У палаті ми побачили маленьку суху бабусю. Вона стала на коліна

Мої стосунки з мамою чоловіка Антоніною Іванівною були ідеальні. Зустрічаючись, ми мило посміхалися одна одній, а за очі… За її словами я була не тією дівчиною, яка потрібна її Богдану. Але, тим не менше, весілля відбулося.

Батьки чоловіка не брали участі в організації весілля, лише прийшли як гості і не більше.

Буквально через тиждень після весілля Антоніна Іванівна мені заявила, що весілля було нормальне, але у її сестри було краще. До чого ці слова були? Я не знаю. Можливо, хотіла мене зачепити цим. Я не надала значення.

У подальшому моєму сімейному житті для мене був важливий лише настрій Богдана.

На інших у сім’ї я не звертала увагу. Але настрій мого чоловіка прямо залежав від зустрічей з його мамою. Після них він ставав злий і зривався на мені. У чоловіка до мене з’явилися претензії, їх ставало все більше.

Пізніше я зрозуміла, що Антоніна Іванівна йому наодинці постійно розповідає про те, яка я погана господиня, обговорює мене як зовні, так і характер. Згодом чоловік охолов до мене. Але,  як і раніше, хотіла зберегти сім’ю. Нажаль, мої спроби були без успішні.

Ми розійшлися.

Через тиждень після розлучення я дізналпся, що при надії. Дитинка була бажана для мене і довгоочікувана. Я вирішила народжувати. З чоловіком ми так і не помирилися. Богдан з часом зник з мого життя. Свекрусі теж був не потрібен онук.

І ось через кілька років настав той самий момент, який я так довго уявляла.

Мені подзвонила колишня свекруха. Я розгубилася, хоча багато разів це уявляла і навіть репетирувала, що буду їй говорити.

У слухавці я почула тихий голос, який просив у мене вибачення. Антоніна Іванівна тихо шепотіла слово «прости, прости нас, будь ласка, заради Бога.».

Я відповіла, що не тримаю зла і давно пробачила.

На той момент так це і було. Але свекруха і раніше говорила слова «прости». Я поцікавилася, чи все у неї добре. Але у відповідь нічого не почула, тільки гудки у слухавці.

Наступного дня я поцікавилася у спільної знайомої про життя колишніх родичів. Виявилося, що колишня свекруха лежить у специалізованій лікарні. До неї рідко хто приходить.

Колишній мій чоловік давно живе в іншому місті, має хорошу роботу, можливості, квартиру, машину. Але, як і раніше, самотній. Богдан так і не зміг побудувати своє особисте життя.

Мені їх обох стало шкода. Ми зібралися разом з сином Данилком і поїхали до бабусі в лікарню. У палаті ми побачили маленьку суху бабусю. У неї набігли сльози. Вона стала на коліна.

Антоніна Іванівн була цілком при своїму розумі, просто виявилася нікому не потрібною. Син давно вже забув дорогу до своєї мами, оформив її у цей заклад і тепер вона виглядала дійсно нещасною жінкою.

Коли ми збиралися з Данилком йти, я почула від неї, що їй тепер легше жити і вона може спокійно покинути цей світ. А я пообіцяла до неї прийти знову… Можливо, вона і не заслуговує на це, але я інакше не можу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page