Мої свекри – люди забезпечені, живуть у двоповерхівці у райцентрі. Живемо разом з Євгеном ми вже 9 років, виховуємо дочку. Ми не розписані. Адже моя мрія не збулася! Кожна дівчинка мріє з дитинства про весілля, у мене його не було.
Але це не найсумніше, сумно те, що його батьки нам взагалі ніяк не допомагають. Народилася онучка, ні грошей не подарунків не було. Тільки через якийсь час подарували один єдиний костюмчик.
Дні народження нашої дочки вони просто ігнорують. Вона навіть одного разу повідомлення їм написала, нагадала про свій день народження. Ті тільки смс-кою привітали.
Я знаю, що вони забезпечені, могли хоча б словом якось підтримувати нас. У них земля є, город і садок біля будинку. Хіба складно зібрати той же мішок картоплі і відправити нам? У місті самі знаєте, які ціни. Будь-якій допомозі ми були б раді.
Я сирота, хотілося до себе батьківського відношення з боку свекррів, щоб вони мене прийняли, як дочку, але цього не сталося.
Мені вже навіть не хочеться до батьків Жені їздити, допомагати. А то виходить, ми приїдемо, в городі-садку допоможемо, а вони нам нічогісінько з собою, і Женя їм навіть не натякає, хоча я йому і говорила багато разів.
А чоловіка я дуже кохаю. Я розумію, що він мовчить, щоб не образити батьків, він теж їхню поведінку помічає, але замовчує. Ні я їх не засуджую, просто якось так дивно! Коли буваємо у них, наче люблять і цінують нас. Як поїдемо – відразу забувають. У вас такого немає? Адже так хочеться улюблених бабусь і дідусів. Боюся зізнатися, що дочка навіть їх імен добре не пам’ятає. Ось такі у мене свекри…
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
