fbpx
життєві історії
Моїй Аллочці від першого шлюбу залишилась квартира. Але замість того, щоб спокійно жити з сином, вона привела туди чоловіка. Ну не можу я з цим змиритися. Коля працює охоронцем в супермаркеті. Добу працює, дві дома. Я вважаю, що така робота для пенсіонерів, а не для молодого і здорового чоловіка. Але ж краще жити на аліменти дитини, ніж злізти з дивану

Моїй Аллочці від першого шлюбу залишилась квартира. Але замість того, щоб спокійно жити з сином, вона привела туди чоловіка. Ну не можу я з цим змиритися. Коля працює охоронцем в супермаркеті. Добу працює, дві дома. Я вважаю, що така робота для пенсіонерів, а не для молодого і здорового чоловіка. Але ж краще жити на аліменти дитини, ніж злізти з дивану

У Алли це другий шлюб. Від першого чоловіка у молодої жінки залишився син і крихітна однокімнатна квартира, отримана у вигляді “мовчи і не чіпай більше”.

Колишній чоловік Алли – бізнесмен з хорошим доходом, і, треба віддати йому належне, поступив порядно. Таки не виставив дружину з сином на вулицю, хоча цілком міг би це зробити, а купив квартиру, найменшу і бюджетну, але все ж. Оформив на Аллу.

І аліменти платить хороші – щось близько десяти тисяч щомісяця переводить на карту, не через бухгалтерію, а сам, добровільно.

Правда, з дитиною Тарас не спілкується практично. Йшов з сім’ї, коли Іллі не було і двох років, малюком повністю займалася Алла, відносини з батьком і не встигли зав’язатися. Та й не було у нього часу на відносини з дитиною, чоловік днював і ночував у своєму бізнесі. Приходив додому, коли дружина з дитиною вже спали, йшов, коли ще не прокинулися, вихідні теж частенько проводив або в офісі, або на зустрічах.
Через це, за великим рахунком, і розлучилися.

– Зате наш “король-ледацюга”весь час на дивані сидить! – усміхається Іванна Йосипівна – мама Алли.

Працює він в супермаркеті охоронником. Ну скажіть, хіба це робота для молодого чоловіка? Я вважаю, що там пенсіонери мають підробляти, бо пенсії на життя не вистачає.

Колю Іванна Йосипівна терпіти не може, ім’я його переробила, і в очі, і позаочі зве “ледацюга”, вважає, що той зручно влаштувався, одружився з Аллою з корисливими цілями.

– Пів року не минуло, як познайомилися, а він її вже до РАЦСу потягнув! – бідкається Іванна Йосипівна. – Я їй кажу, Алла, що за необхідність? Живи так, якщо вже на те пішло. Невже не зрозуміло, що не ти йому потрібна, а житло і фінанси?

Хоча які вже там у Алли фінанси, мільйонами явно не пахне. З фінансами їй явно не щастить. Як вийшла з декрету, так і перекидається. Те скоротять, то компанія збанкрутує, то ще що-небудь. Тільки-тільки більш-менш влаштувалася, пропрацювала рік, але нагрянув карантин, і навесні Алла знову опинилася на вулиці.

Майже до жовтня місяця вона сиділа вдома, зараз влаштувалася в банк, на кшталт випробувальний термін пройшла. Але радіти особливо нічому: колектив такий собі, графік незручний, впевненості в завтрашньому дні ніякої, та й зарплата не найбільша.

Добре все-таки, що є аліменти на сина, які допомагають прожити.

І ось таке ставлення до грошей онука просто виводить Іванну Йосипівну з себе.

Вона вважає, що гроші Іллюші вкладати в загальний бюджет – просто не правильно. Алла повинна тримати їх на окремому рахунку, брати звідти тільки на щось необхідне дитині, наприклад зборів в школу, стоматології або нових зимових черевик, і вести за цими сумами сувору звітність.

Ну так, батько дитини звіту не питає, але совість у матері повинна бути?

В ідеалі взагалі б ці гроші не чіпати, збирати Іллі на майбутнє!  Життя зараз таке складна, за все навколо треба заплатити.

Освіта вже зараз коштує грошей, а що буде через кілька років, коли другокласник наш підросте? Зараз на дитину які витрати, одягнути, нагодувати, зошити-ручки купити, ось і все. Підлітка “прогодувати” набагато складніше. Ось і поберегти б грошики до тих часів, коли репетитори будуть потрібні, гаджети для навчання. Невідомо, чи зможе потім батько допомагати в такій кількості.

Зараз у Алли ніяких накопичень немає, живуть вони втрьох практично на аліменти Тараса. Прийшли гроші – витрачають. Платять за квартиру, замовляють піцу додому, їдуть в магазин за продуктами і пральним
порошком, йдуть сім’єю в аквапарк або в кіно.

– Мамо, ми сім’я, і гроші наші спільні. Тому, будь добра, не рахуй чуже.

Якби Алла жила з сином удвох, витрачати аліменти на їжу і комуналку ще можна було б пробачити. Але годувати на “Іллюшині гроші” цього “ледацюгу” – це вже вище мого розуму.

Як ви вважаєте, права Іванна Йосипівна, щодо грошей онука?

Новий зять, якби хотів, знайшов більш оплачувану роботу, і не позорився б в тому супермаркеті за тих пару тисяч.

Що порадите цій сім’ї?

Фото ілюстративне – oknoplast

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook