Моїй добрій приятельці Іванні випали випробування у житті. Залишилася вона одна з двома дітьми і заміж більше не пішла.
Ще їй у спадок дісталася мама чоловіка, з якою вона носиться, як із писаною торбою, і не знає що далі робити.
Ось що розповіла мені Іванна.
Чоловік у мене був непростий, працював у поліції, хвилювань мені ззавдав чимало. А ось матеріальне благополуччя сім’ї завжди залежало від мене.
З його батьками стосунки у мене були нормальними. Я брала в їхньому житті активну участь, возила п оспеціалістах, допомагала продуктами. Словом, ставилася не гірше, ніж до своїх батьків.
Незадовго до того, яке не стало чоловіка, ми купили велику трикімнатну квартиру, зробили прекрасний ремонт. А у свою двокімнатну, з якої виїхали, перевезли батьків чоловіка.
Вони до цього жили у своїй квартирі на околиці міста. Ремонту в ній давно не було, під підлогою бігали миші, тому що вона була розташована на першому поверсі будинку, у підвалі якого весь час протікала каналізація. Запахи там теж були «ті ще».
Ми продали стару квартиру батьків за невеликі гроші, на які чоловік купив собі машину, додавши ще частину своїх.
І ось прийшло нещастя в нашу сім’ю. Спочатку пішов свекор, потім за ним – мій чоловік. Мені довелося стати сильною, змінювати подальші плани та піднімати дітей.
Я продовжувала повністю оплачувати всі витрати по тій квартирі, оскільки я купувала житло на власні кошти і воно було оформлене на мене. А свекруха, у свою чергу, допомагала мені чим могла, сиділа з дітьми, забирала із садочка.
Час минав, діти підросли, ми переїхали у велике місто, де вони могли здобути хорошу освіту.
Ми три рази на рік відвідуваємо свекруху, іноді забираємо до себе на місяць-два. Але вона весь час рветься додому на своє ліжко і нічого чути не хоче.
Ось така “гра” весь час. То “заберіть мене”, то “відвезіть мене додому”.
Вона, крім нас, має ще доньку, яка живе на у Польщі. Донька приїжджає до неї щороку у гості.
Бабусі цього року виповнилося 84 роки, жити самій їй стає складніше і вона почала говорити сусідам та знайомим, що я маю продати квартиру, віддати гроші її дочці, а та купить їй квартиру поряд зі своєю.
Такий хід подій мене, звичайно, взагалі не влаштовує. Я можу віддати гроші, але тільки ту суму, за яку можна знову купити її стару квартиру. А це дуже небагато. Нічого на них родичка купити не зможе в іншій країні.
Та й просто так віддати гроші, розвернутися і піти і забути про людину, я теж не можу.
Як же бути? – запитує Іванна. А я навіть не знаю, що і сказати.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
