fbpx

Моїй дочці Любі через пів року 36 років буде. А в неї ні сім’ї своєї, ні дітей! Якби вона хоч заміжня була до цього. Але ні. За всеньке її життя були один чи два залицяльники, але не склалося. Так далі треба продовжувати шукати! Кажу їй: ще пробуй, знайомся, Любочко, зустрічайся – і чоловіка з часом знайдеш. А гарна ж, викладачка в універі

Моїй дочці Любі через пів року 36 років буде. А в неї ні сім’ї своєї, ні дітей! Якби вона хоч заміжня була до цього. Але ні.

За всеньке її життя у дочки були один чи два залицяльники, але не склалося. Так далі треба продовжувати шукати! Кажу їй: ще пробуй, знайомся, Любочко, зустрічайся – і чоловіка з часом знайдеш. А їй воно наче й не треба! А гарна ж у мене дочка, стежить за собою, викладачка в університеті.

Тиждень тому пішла Люба на побачення із чоловіком. Гарний, казала. Я вже зраділа: раптом це той самий? Але наступного дня донька заявляє, що більше він їй не подобається. Я мало не впала. Адже Люба красива жінка. Розумна, освічена, забезпечена. Кого хочеш може закохати у себе. Але було б бажання.

Та дочка крутить носом і перебирає чоловіків як товар на полиці. Цей її не влаштовує, той занадто такий, а інший недостатньо такий. Голова обертом просто!

Я намагаюся їй пояснити, що не всі люди мають бути ідеальними. Кожна людина має свій недолік, але самотньою буде вона. Так, Любочко, ти добре заробляєш, але гроші тобі не замінять людського тепла. Як вона цього не розуміє?

Недавно я сама не витримала і заявила дочці, що вона залишиться старою дівою на все життя. Стало совісно потім, я попросила вибачення через день. Донька промовчала. Вона взагалі дивиться на мене так, наче не бачить. І слухає  в одне вухо. Цілком можливо, що саме через це я й не витримала.

Я не кричу їй про те, що хочу онуків. Просто я не розумію, як можна хотіти залишатися одній. Адже це страшно. Роки йдуть, ніхто не молодшає. І коли при цьому поруч немає друга, тоскно стає до неможливості.

Саме це я намагаюся Любі пояснити. Але, можливо, вона ще не дозріла для розуміння подібних речей. Коли ти маєш роботу і вільні гроші, напевно, хочеться якомога більше жити для себе – я це розумію з одного боку.

Але ж можна й треба з кимось ділити це чудове життя. Кохати і бути коханою. Це так чудово! А Люба немов сприймає це як свідомо провальну ідею.

Я дуже хочу, щоб моя дочка була щаслива і щоб через кілька років вона не плакала про те, що втратила щось важливе. Як мені донести це до неї? Допоможіть порадами. Заздалегідь дякую!

Фото – ibilingua.com.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page