Моя восьмирічна донька Ауріка, на жаль, зростає моєї копією, а я далеко не красуня. Дивлюся на свою дитину – і очі відвести хочеться, помилуватися чимось приємнішим.
Все життя з мене глузували оточуючі, ніби це я винна, що народилася з величезним носом і відстовбурченими, як у казкового троля, вухами.
Я так сподівалася, що дочка хоч піде не в мене, що буде схожа на чоловіка і його маму, вони такі кравсиві!
Але, на жаль, вона ще й кривонога вийшла, як мій батько. Ми обидві від нього це успадкували!
Заміж, я, звичайно, свого часу вийшла, але за простого роботягу, щоправда, дуже красивого. Живемо непогано, але не багато.
Ауріка ще не розуміє і не усвідомлює, що її чекає попереду.
Ось я і думаю, може, її вже зараз потихеньку готувати до дорослого життя. Вона у мене така наївна і добра, просто сонечко – завжди в гарному настрої і з посмішкою на обличчі… Вона так вірить тим, хто каже, що вона гарненька, адле це говорять лише родичі, ніхто сторонній жодного разу такого не сказав!..
Дивлюся на дочку, і душа стискається, адже я як ніхто знаю, як же їй важко буде в нашому цинічному світі, де вона обов’язково зіткнеться з глузуванням з приводу своєї зовнішності.
Я вже думала, може яку пластику зробити, щоб вуха хоча б не стирчали? Або краще морально її підготувати, тільки переживаю, що не знайду правильних слів і зроблю ще гірше.
Може, хтось стикався з такою ситуацією? Адже в школах зараз твориться таке, як мені туди відпускати не симпатичну свою донечку?
Автор: Марія
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
