Моїй подрузі вже п’ятдесят минуло. Люда живе досить активним життям. При любій можливості вона їде на дачу, а що в місті у вихідні, чи під час відпустки робити, скучно ж. І ось недавно вона мені телефонує. По її засмученому голосу я зразу зрозуміла, що щось серйозне, бо така людина, як вона, через дрібниці не засмучується
Моя подруга вже зовсім не дівчинка, в минулому році розміняла шостий десяток. Людина дуже добра і енергійна. Можна сказати, що у неї все горить в руках.
Людей вона дуже любить, всім намагається допомогти, тільки не може зрозуміти, коли людина скаржиться, а міняти в своєму житті нічого не хоче.
Купила вона пару років тому собі дачку недалеко від міста, жартувала, що пора до землі звикати. Проводити все літо там вона не могла собі дозволити: робота, та й дочка-підліток, а ось на вихідні із задоволенням приїжджала.
Склавши руки не сиділа, то газон косить, то квіти садить. В цьому році вирішила відремонтувати будиночок колишніх господарів, що залишився на ділянці. Собі вона побудувала новий великий будинок, а старий вирішила переробити під гостьовий.
Всі вихідні вона виносила старі меблі, фарбувала, білила, прибивала дошки, змінювала вікна. Через два місяці будинок став як новенький. Подруга купила туди добротні меблі, телевізор і тимчасово віддала будиночок дітям під відпочинок і розваги.
У погану погоду, а в нашому регіоні це не рідкість, діти забиралися в будинок і весело проводили час за іграми. Всі були задоволені. Одного ранку мені дзвонить подруга і зовсім пригніченим голосом розповідає, що у сусідів вночі згорів будинок, загасити не змогли, жити там не можна, сусідів поки запросила в свій гостьовий будинок.
Я у неї бувала на дачі дуже часто, але сусідів не бачила ніколи, знала тільки, що живуть вони там постійно, будинок на вигляд був добротний зимовий. Подруга з ними теж відносини не підтримувала. Всі сусіди по дачному селищі намагалися допомогти погорільцям, адже вогонь – гірше ніж злодій, нічого не залишає.
Всі небайдужі йшли до будинку моєї подруги: хто приніс одяг, хто гроші, хто постільну білизну і посуд. Все це вивантажували в гостьовий будинок. Подруга теж осторонь не залишалася – купила їм все необхідне на перші дні, готувала їм їжу, в гостьовому будинку був тільки чайник.
Погорільці будь-яку допомогу брали з вдячністю. Здебільшого сиділи в будинку, виходили тільки іноді, щоб оцінити масштаб зруйнованого та пошукати свого кота, який втік під час пожежі.
Подруга шкодувала їх: такий стрес, йти їм нікуди, документи згоріли, кіт пропав. Але вона бачила вихід – на ділянці була лазня, з якої цілком можна було зробити житловий будиночок на перший час. Але бідолахи не поспішали щось міняти, вони як і раніше сиділи в будиночку, попивали чайок і приймали “подарунки”.
Для ясності картини, хочу сказати, що погорільці набагато молодші моєї подруги – чоловікові злегка за сорок (до пожежі працював на будівництві, без документів потрапити туди не зміг), дружині явно до сорока (вона шила на замовлення, але втративши швейну машинку, так всього позбулася).
Щоранку моя подруга, яка на той момент проводила відпустку на дачі, приходила до них і намагалася надихнути, пропонувала допомогу в розборі, допомогу в грошах і будматеріалах, пропонувала відвезти їх по магазинах, в поліцію, щоб відновити документи.
Сусіди слухали її і обіцяли , що обов’язково все вирішать… але тільки не сьогодні. Мені ж вона дзвонила щовечора все з новими рішеннями, як розібрати, куди вивезти, як побут налагодити, до кого звернутися, де знайти тимчасове житло.
Але всі ці кроки потрібні були тільки їй, самі погорільці нічого не планували робити. Так минав тиждень за тижнем. Все зрозуміло стало тоді, коли вони запропонували моїй подрузі платити за проживання і залишитися в будиночку на всю зиму. Піти на це моя подруга не захотіла – по-перше сторонні люди, як не як, по-друге, вони явно нічого міняти не збиралися і затягнулося б їх проживання на роки, та й з горя або просто раніше ми цього не знали, але сусіди стали попивати “біленьку”, а у подруги діти на дачі…
Загалом дала вона їм тиждень на те, щоб з’їхати. Переживала при цьому дуже сильно, відчувала себе винуватою, що виганяє людей на вулицю, не спала всю ніч, навіть плакала.
Будемо чесні, погорільці дійсно до вихідних зникли, правда встигли розповісти всій окрузі, що їх вигнала сама бездушна жінка на світі. Подруга була сильно засмучена, але по-іншому вчинити не могла. Минув вже рік, будинок стоїть в колишньому вигляді, лазня не перероблена, сусідів на ділянці немає. Мабуть більше добра людина змогла дати притулок їм на тривалий час.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
