Моїй свекрусі Інні Олександрівні всього 48 років, молода ще дуже, здорова пані, але вона вирішила поділити між синами спадок.
Хоча і здоров’я у неї богатирське і взагалі ось для чого це було все.
Моєму чоловіку Веніаміну – 28 років, його молодшому брату Роману- 26. Рома одружений, у нього піврічна дитина. І живе Роман із сімейством у своєї мами під крильцем. Дружина Романа Юля скромна поступлива дівчина. І в їхній сім’ї командує парадом свекруха.
Ми з чоловіком – «неправильні», з погляду Інни Олександрівни: до рота їй не заглядаємо, кожне слово не ловимо; гроші щомісяця у дзьобику не приносимо, хоча мали б; і навіть дитину наважилися назвати ім’ям, яке самі обрали.
Коли я тільки познайомилася зі свекрухою, одразу стало зрозуміло – під одним дахом ми точно не уживемося. Побачивши мене вперше, Інна Олександрівна розпланувала моє життя майже на 10 років уперед. Того ж дня я повинна була зібрати речі і переїхати до неї жити, доглядати не тільки свого молодого чоловіка, а й молодшого брата.
– Прання, прибирання, приготування. Май на увазі – Рома переносить болгарський перець, і його кімнату прибиратимеш, коли Роми не буде вдома. Щоб не мелькати перед ним формами. Засоби для прибирання та побутова хімія — у коморі, розберешся. Підйом у нас о 6-00 ранку, після 22-00 – повна тиша, у мене дуже чуйний сон, тому – жодних дітей у моєму домі! — із солодкою усмішкою перераховувала Інна Олександрівна свої вимоги. — На ноги встанете, років через 10 дитину народите і тоді тільки одружитеся. Раніше – у жодному разі!
Я, якщо чесно, все чекала, коли вона додасть: «Зарплата в тебе буде 10 тисяч на місяць, у неділю – вихідний!». Університет мені потрібно було покинути, і повністю присвятити собі сім’ї Інни Олександрівни.
Потрапити у безкоштовні та безправні домробітниці я відмовилася. І одразу стала небажаною партією для старшого сина.
– Дівчино, будьте ласкаві більше ніколи не переступати поріг мого будинку! – сказала того дня майбутня свекруха на прощання.
Ми з Венею доучилися, влаштувалися на роботу, винайняли кімнату і тільки тоді з’їхалися. Зараз ми живемо на орендованій квартирі, у нас однорічна донька. За традицією, що склалася, Інна Олександрівна дзвонить нам 2 рази на місяць – у день авансу і в день зарплати чоловіка. Інші 28-29 днів на місяць ми її не цікавимо.
Тим дивніше прозвучало її запрошення приїхати, щоб вислухати її волю за справедливим поділом спадщини. Спадщина – трикімнатна квартира та дача. І що там зібралася ділити жінка, якій ще немає і 50, ми не розуміли.
Зате ми з чоловіком розуміли інше, що це все недарма. Я взагалі їхати не хотіла, а от Вені було цікаво, що знову вигадала його мати.
Юля напоїла нас чаєм, забрала нашу доньку і зникла в кімнаті. Інна Олександрівна, сидячи за столом, озвучила свою волю:
Ми з чоловіком маємо виплатити Ромі половину вартості квартири, в якій вони зараз живуть. Можна на виплату, на 10 років.
– Наразі ця квартира коштує близько 1,5 мільйону. Ромина половина. Я підрахувала, скільки ви мені будете платити на місяць. Зате потім я одразу оформлю квартиру на вас, сама переїду на дачу, а Роман з Юлею звідси з’їдуть і у вас буде своя трикімнатна квартира! — натхненно мовила мама чоловіка.
Ага, хитренько якось. 10 років їй плати без договору, без гарантій. А у Романа з Юлею якийсь інтерес? Куди вони потім з’їдуть? Знаючи свекруху, через 10 років нам би сказали, що ми самі, по своїй волі, допомагали бідній жінці. І квартири б точно не побачили, як своїх вух.
Ми пішли. Не я відповідала – чоловік. Він поцікавився у своєї матері:
– Мамо, ти мене за повного іванушку тримаєш? Що заважає нам взяти в іпотеку однокімнатну квартиру на ті самі 10 років? Ось тільки банк, на відміну від тебе, нас точно не обдурить!
– Ти вважаєш, що твоя власна мати хоче тебе обманути? Ти у своєму розумі? Та як ти взагалі можеш так думати? — у відповідь завела Інна Олександрівна. — Ідіть! Бачити вас не можу.
Про те, навіщо ж свекрусі потрібні гроші, я дізналася у Юлі. Юля з народженням дитини відмовилася батрачити на свекруху, як раніше, і вони почали конфліктувати. Але оскільки Ромчик — улюблена дитина, виставити його з дружиною та дитиною на вулицю свекруха не змогла. Натомість вона могла допомогти їм із іпотекою, давши на перший внесок і придумавши, хто платитиме щомісячні платежі протягом 10 років. І цими наївними мали стати ми з чоловіком.
– Ти вибач, що раніше не сказала. Я коли ці розмови почула, не повірила, що Рома з матір’ю на це здатні. – покаялася Юля. – А тут ви прийшли. Ось, вирішила зателефонувати і попередити – свекруха не правду каже! Нічого вона вам потім не віддасть.
І ось тепер мій чоловік Веня свою маму більше знати не хоче, та я його й розумію. Хіба можна так – за рахунок Веніаміна вона хотіла вирішити житлове питання Романа. Ось він, «справедливий» розділ спадщини. Як вам? А свекруха мене тепер телефоном увмовляє вплинути на Веню і переконати спілкуватися з нею.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
