fbpx

Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну

Моїй свекрусі Тамарі Василівні всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. А от я – зовсім ні.

Як не стало свекра, батька мого чоловіка Тараса, моя свекруха почала проситися жити до нас, аби спокійно доживати віку. Ось тільки їй 55 років всього на всього, зарано ще вінки купувати, а вона зібралася!

Справа в тому, що моя п’ятдесяти п’ятирічна свекруха Тамара Василівна віднедавна почала зображати з себе нещасну, кинуту всіма і забуту жінку. Таку собі стареньку, у якої погано зі здоров’ям, яку ніхто не любить, а особливо єдиний син та його дружина – тобто ми з чоловіком.

Чому вона це робить? Моя думка така: жінка хоче уваги, догляду, а ще їй просто нудно. Але мій чоловік зі мною не згоден, і на цьому фоні у нас почали все частіше і частіше виникати конфлікти з Тарасом. А раніше такого з нами не було.

Тамара Василівна зовсім не знає, що таке працювати. Так, мій свекор все життя працював за трьох: за себе, дружину та сина. Мабуть, через це й полинув на небеса у такому ранньому віці. Проте встиг купити двокімнатну квартиру, машину і підняв на ноги єдину дитину – Тараса. Ми мало з ним спілкувалися раніше, але тепер я розумію, що свої обов’язки він виконав на всі 100%.

Його дружина займалася лише будинком. Але це тільки так говориться, повірте. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику», хоча я й сама її за це не докоряю.

Та й вихованням сина теж займався найчастіше батько. Напевно, тому я люблю свого чоловіка. Терпіти не можу безвільних маминих синків.

Але тепер, коли Тамара Василівна залишилася сама, їй, мабуть, стало зовсім самотньо. І вона взяла моду час від часу вдавати, симулювати, що їй дуже зле, не може ні їсти, ні пити й інші різні хитрощі.

Ось, наприклад, зателефонувала до сина та повідомила, що пошкодила ногу. Він має приїхати. Виявилося, що в неї з ногою все гаразд, навіть синця не було. Але болить вона просто дуже. І таких казок від неї – по одній на тиждень. А може, навіть більше. що точно не може бути правдою.

Зрештою, свекруха попросилася до нас із чоловіком додому. Жити. До моєї квартири. Так, у нас також дві кімнати. На трьох місця б вистачило.

Але, вибачте. Двом закоханим людям, які перебувають у шлюбі, окрема квартира потрібна не просто так. У ній ми живемо, тут у нас свої порядки, атмосфера тощо. Вже кого нам тут точно не треба, то це дорослої жінки, яка вважає, що їй усі щось повинні.

Тож ми з чоловіком і почали сперечатися. Він дуже хотів, щоб його мама переїхала до нас, а я була категорично проти. Тільки подумайте, Тамара Василівна без жартів пропонувала таку схему: ми запрошуємо її до себе в будинок, а вона здає свою квартиру.

Грошей вона, за її словами, половину віддає нам, а решту лишає собі, плюс її пенсія – от їй і вистачить. При цьому я зобов’язана готувати, прати і так далі. Ми ж родичі.

Одним словом, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. А от я – зовсім ні.

Я вже навіть втомилася наводити нові і нові аргументи проти того, щоб свекруха до нас переїхала. Чоловік каже, мовляв, поки немає дітей, хіба ми не можемо трохи потіснитися? На що я відповідаю, що в таких умовах їм взагалі буде украй складно з’явитися колись.

Але чоловік цього не розуміє. Він думає, що все якось вирішиться само собою. Я працюватиму вдень, а вечорами обслуговуватиму їх з мамою. Адже мені робити зовсім нічого, своїх справ немає ніяких, правда?

Я вже зауважила, що зі мною вона намагається не розмовляти. Мабуть, зрозуміла, що діалогу, який їй потрібен, між нами не буде, тому почала “осаду” сина: звинувачувати його у зраді, нелюбові до рідної матері. Я вважаю: насильно милий не будеш. Але у нас суть навіть не в цьому. Чоловік, була б його воля, давно б привіз її сюди. Або сам би до неї переїхав. Я точно знаю, і це мене турбує.

А тепер у нього нова ідея фікс. Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну. Хоча б і без ремонту. Дійшло до того, що чоловік прямо каже: якщо я переживаю, що втрачу права на власну квартиру, то він готовий все переписати на моє ім’я.

Ну. аби я не хвилювалася. Нехай ми навіть розлучимося, але нова трикімнатна квартира буде повністю за мною. За законом. Аби його мама жила з нами і не «страждала» сама.

Звичайно, його пропозиція мене не влаштовує з кількох причин. Він не може зрозуміти, що його доросла дружина не хоче жити з кимось ще. У нього це просто в голові не вміщується! “Але чому так, ви ж раніше так добре спілкувалися, що змінилося?!” – запитує Тарас. Він просто не розуміє, що спілкування на відстані – це одне, а жити разом – зовсім інше.

До речі, днями я почала помічати, що вся ця ситуація змінила моє ставлення до чоловіка. Тарас настільки любить свою матір, що мені самій стає ніяково. Чоловік зобов’язаний любити свою жінку найбільше у світі. Потім дітей. І лише потім батьків, братів та сестер. Такий у мене світогляд завжди був, є і буде.

Але тепер я подивилася на Тараса іншими очима і, на жаль, зробила собі деякі висновки.

Якщо так піде й надалі, боюся, нічого хорошого не вийде. Крім почуттів, поки що нас стримує тільки штамп у паспорті. Чи довго я зможу берегти внутрішнє тепло до свого чоловіка?

За таких умов я не впевнена. І покращень я зовсім не бачу. Не хочу кривити душею. Напевно, доведеться розповісти йому про свої думки, доки не стало надто пізно. Може, хоч би це його приведе до тями. Інакше у нас у шлюбі виникне дуже велика проблема, і як вона вирішиться – не відомо.

Ну от скажіть ви, люди добрі: навіщо мені в моїй квартирі – свекруха?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page