fbpx
життєві історії
Мою невістку Нелю недолюблюємо всією ріднею, не нашого вона поля ягідка. Ми всі були здивовані, як Алик взагалі міг таку полюбити. Ми всією сім’єю часто збираємось у нас на невеликі застілля. І на одне з них мій молодший син вирішив привести свою дівчину. Говорила без поваги, здається, навіть не думала, що ляпала. Усадили її за стіл, а вона ніс верне від мого куховарства: це не корисно, це несмачно. Кафе підшукали подешевше, гостей запросили поменше. Сьогодні подзвонив Алик: – Мамо, тату, ви дідусем і бабусею скоро будете

Скажу прямо: мою невістку Нелю недолюблюємо всією ріднею, не нашого вона поля ягідка, як то кажуть. Ми всі були здивовані, як Алик взагалі міг таку полюбити.

Але почну, мабуть, із самого початку. Ми всією сім’єю часто збираємось у нас на невеликі застілля. І на одне з них мій молодший син вирішив привести свою дівчину. Ми були не проти: гостям завжди раді.

Але коли він її привів, ми всі раз у раз переглядалися і не розуміли, як він міг вибрати таку панночку. Перший раз нас побачила, а поводилася як зі своїми подружками. Говорила без поваги, здається, навіть не думала, що ляпала. Усадили її за стіл, а вона ніс верне від мого куховарства: це не корисно, це несмачно.

А ще жарти зовсім не сприймає. У нас у сім’ї прийнято жартувати один з одного. А вона як якась дика, постійно дулася і губи підтискала. Якось ми пережили той вечір, але сподівалися більше її не побачити. Я спочатку подумала, що це все ненадовго: зустрінуться і розійдуться. Але не вгадала. За півроку син оголосив, що одружується. А сам студент ще, але плани серйозні. Що робити, почали планувати весілля.

Кафе підшукали подешевше, гостей запросили поменше. Все одно ніхто не вірив, що вони довго будуть разом.

Весілля пройшло дивніше нікуди. Наречена весь день похмура була через те, що плаття їй не купили. Батьки нареченої взагалі диваки. Про доньку хоч би словом обмовилися. Привітали молодих, обнялися один раз і поїхали раніше. Більше ми їх не бачили.

Прожили вони вже понад два роки разом. Хоча як прожили. Хіба це життя? Неля сином моїм завжди незадоволена. А сама господиня нікудишня, в будинку вічно бардак. Навіть заходити до них перестала, не можу дивитись, як вони живуть.

Добре, що хоч дітей нема. Вся рідня вже чекає, коли вони розлучаться. Ніхто Ннелю цю не любить. Жодного добра від неї не буде.

Нещодавно ми з чоловіком відзначали річницю нашого весілля. 30 років разом. Звичайно, зібралася вся рідня. Невістку кликати не хотілося, але як же без сина. Усі приїхали із подарунками, привітали. Тут мій брат вимовляє тост і каже, що вони підготували ще один подарунок для нас від усієї рідні.

Заносить він наш подарунок, а там портрет нашої сім’ї: я, чоловік, з одного боку, дочка із зятем і онуком, а з другого — син. Тільки сам, без невістки. Я ще пожартувала, що нікого замальовувати не прийдеться.

Невістка аж в очах змінилася, засмутилася. Не попрощавшись, вибігла з дому, син за нею. Ми й не підозрювали, що вони таке задумали. Потім сказали, що не треба було так робити, хоч саме такою ми нашу сім’ю й бачимо – без Нелі.

Син із того часу перестав з нами спілкуватися. Я Алику стільки разів казала, що не знала і взагалі не причетна до цього портрета. Але ні, він на боці дружини. Подивимося, куди він піде, коли дружина знову його доведе.

Якщо чесно, не знаю що робити. Адже це був лише жарт. Сподіваюся, вони скоро розбіжаться і він сам прийде. Чекатимемо, а що ще робити? Він прямо заявив, що бачити нас не хоче. Як же не справедливо. Колись він зрозуміє, що ми головніші за його дружину.

Сьогодні подзвонив Алик:

– Мамо, тату, ви дідусем і бабусею скоро будете.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com