Я до 25 років жила в одній квартирі зі своїми батьками і братом. Потім зустріла свого нинішнього чоловіка і переїхала жити до нього. За матеріалами
Мій братик, Ігор, знайшов свою любов, після мого переїзду від батьків. Олена, дівчина з досить забезпеченої сім’ї, жила у власній квартирі, куди і переїхав мій брат. Батьки натішитися не могли, що у їхніх дітей все так добре складається.
До батьків я постійно приїжджала, дізнавалася як справи, намагалася фінансово допомагати. Хоч батько і працював, але мені хотілося що б вони жили краще.
З братом крім привітань на свята ми не спілкувалися, ніколи не знаходили спільних тем. До того ж йому чомусь здавалося, що батьки намагалися робити більше для мене все, хоч це було і не так.
Близько року тому моєму батькові дісталася дачна ділянка, від його троюрідної тітки. Я її потрібно зізнатися, навіть не знала. Тато вирішив побудувати заміський будинок, якщо вже все так вийшло.
Один би він будував будинок довго, тому я вирішила допомогти йому. Ми з чоловіком фінансово допомагали як могли, благо заробляли ми непогано. Тато був радий, що дочка йому допомагає.
– Як же добре ми тебе виховали. Дімку зовсім нічого не цікавить, спілкується з нами мало після переїзду. А ти батьків не забуваєш.
– Ну а як не допомагати? – дивувалася я.
З розмов з мамою, мені стало зрозуміло що брат навіть не приїжджає до них. Від сили два рази приїхав, з моменту свого переїзду.
– Ну він дзвонить по телефону, і то спілкується не довго. У нього постійно якісь справи. – говорила мені мама.
Вплинути на це я не могла, так як з братом сама не спілкувалася. Намагалася заспокоїти батьків, що все налагодитися, і брат змінить свою поведінку.
Будинок ми збудували досить швидко, всього за два роки. Багато сил і грошей ми з чоловіком в нього вклали, на благо моїх батьків. У брата до того моменту вже наpoдилася дочка, про що я дізналася від батьків. Вони їздили зустрічати його дружину з пoлогoвого будинку.
А недавно поїхали до батьків у гості, посидіти поспілкуватися, дізнатися як у них справи.
– Нещодавно до Діми їздили, з онукою посиділи. – говорила радісно мама.
– І як внучка поживає? Все добре у них?
– Звичайно добре, влітку на дачі будуть відпочивати.
– На нашій? Там же у його дружини свій будинок? – здивувалася я, так як брат жодного разу навіть не приїжджав під час будівництва.
– Ми подумали, і подарували будинок йому, на наpoдження дочки. Все одно вони на літо туди їхати будуть. Нехай у Діми щось своє буде.
– Як подарували? Але ви ж для себе будували?! Ми з чоловіком вам допомагали, а не для мого брата все робили! Ти чому зі мною не порадилися?! – моєму обуренню не було меж. Я думала батьки будуть там відпочивати, особливо на пенсії. А тепер вони туди і їздити то рідко будуть, так як дружина брата не дуже добре до них ставиться.
– За те що допомагали з будівництвом – спасибі дочкo. Але ми вирішили так зробити. Будинок наш, а значить і віддати його ми можемо кому хочемо. І у тебе дозволу питати не зобов’язані.
– Ви самі то тепер як часто туди їздити зможете? Ви неправильно вчинили, я не для того стільки сил витратила. Дімка навіть не спілкується з вами до ладу!
– Може все змінитися, і ми будемо частіше з ним бачитися. – спокійно відповіла мама.
Мені було прикро до глибини душі. Я намагалася не для брата, з яким вже дуже давно не спілкуюся, а для своїх батьків. Мій чоловік спочатку сумнівався, що потрібно стільки допомагати, але я його вмовила. Тепер зрозуміла, що він мав рацію.
Я тоді псiхaнула і ми з чоловіком пішли додому. Зрозуміло, у нас поки дітей немає, і батьки напевно намагалися для внучки. Але могли б просто в гості їх запрошувати, а не дарувати будинок брату.
Через три дні після тієї розмови я відійшла, і продовжила спілкування з мамою і татом, адже ставлення дорожче грошей. Тільки про будинок ми домовилися більше не згадувати, що б не свариться.
А Діма наврядчи стане спілкуватися більше з-за того, що йому будинок подарували, це я знаю напевно. Шкода батьки цього не розуміють, краще б просто його в гості запрошували, дивись і з онукою більше часу проводили б.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
