Ми будували наше підприємство двадцять років, а Максим вирішив, що забере собі всі наші спільні активи, перевівши 280 000 євро на рахунок своєї нової жінки. Він думав, що я буду просто дивитися, як зникає вся моя праця, але я знала, що він припустився однієї фатальної помилки
— Ти насправді гадаєш, що я народилася тільки вчора?
— Це, зрештою, не має значення, Віро. Я своє рішення прийняв.
— “Рішення”? Ти вважаєш, що після двадцяти років життя під одним дахом, двох чудових дітей і підприємства, яке ми піднімали моїм розумом і твоїми руками, ти просто скажеш “я прийняв рішення” і забереш мою половину всього? Ти збираєшся просто викреслити мої зусилля з нашої спільної історії?
— З половиною? Ти занадто перебільшуєш свій внесок. Я хочу те, що належить мені. А те, що ти заробила, звісно, залишиться при тобі.
— І ти маєш сміливість заявити, що наш будинок, у якому я втілювала кожну свою мрію, — це не наше спільне? Що наша будівельна компанія — це не плід моєї праці? Ти наважився мені говорити про “моє” і “твоє”, коли ми спали на підлозі, щоб заощадити кожну копійку на реєстрацію перших документів? Ти просто планував обібрати мене, Максиме?
— Припини підвищувати голос! Діти чують!
— А ти думав про наших дітей, коли переводив наші спільні кошти на рахунки цієї… цієї незнайомої жінки, поки мені розповідав про “невідкладні зустрічі” у Дніпрі? Ти згадував про них, коли спокійно планував наше розлучення, не залишивши мені жодного шансу на чесне завершення стосунків?
— Досить цієї надмірної демонстрації емоцій. У мене працює адвокат, і він гарантує, що все буде оформлено згідно із законом. Заспокойся, ми зможемо знайти компроміс.
— Компроміс? Ти хотів, щоб я тихенько підписала папери, які зробили б мене залежною від твоїх виплат! Ти прагнув, щоб я віддала тобі все, що ми будували, поки ти розважався! Ні, любий, це не “компроміс”. Це, для мене, початок боротьби за своє життя.
Моя історія, можливо, не відрізняється оригінальністю у світі сімейних драм, але це анітрохи не зменшує мого внутрішнього болю. Дехто, напевне, скаже — сама винна, що так довіряла чоловікові, який обертався у великому бізнесі. Але наш спільний шлях був настільки довгим і важким, що я не могла припустити, що Максим здатен на таку нечесність.
Ми познайомилися ще у студентські роки, це було у 2005 році, коли я вивчала фінанси в Харкові, а він — будівельну інженерію. Я походила з простої, але дуже працьовитої сім’ї з невеликого містечка, і він був такий самий. Ми не мали стартового капіталу, але були сповнені рішучості і шаленого бажання “вибитися в люди”, створити собі життя, яке було б стабільним і забезпеченим.
Я завжди була тією, хто займався плануванням, хто бачив не лише сьогоднішні витрати, а й майбутні можливості. Коли ми одружилися у 2007 році, нашим усім майном була невелика кімната в гуртожитку і старенький автомобіль, який Максим купив для ремонту і подальшого перепродажу.
Я ніколи не боялася важкої роботи: одночасно працювала касиром у супермаркеті вдень і робила переклади до пізньої ночі, щоб мати додатковий дохід. Кожна зароблена мною гривня йшла в нашу “залізну скарбничку”. Максим теж працював не покладаючи рук. І коли у 2011 році він наважився відкрити свою невелику будівельну команду, я вклала туди всі наші спільні заощадження — понад сто тисяч гривень, які ми збирали чотири роки, відмовляючи собі майже в усьому. Тоді це здавалося неймовірним фінансовим ризиком.
Наше будівельне підприємство розвивалося повільно і важко. Це були роки без повноцінного відпочинку, з постійним страхом залишитися без грошей і не виплатити робітникам. Я тоді вперше стала мамою: у 2012 році народилася наша перша донечка, Дарина, але вже через три місяці я знову сиділа за комп’ютером — на мені була вся бухгалтерія, юридичне оформлення документів, закупівля матеріалів.
Максим був “на місцях”, контролював процес будівництва, а я — його надійною опорою у фінансовій сфері. Наш перший “офіс” був у вітальні, і я добре пам’ятаю, як однією рукою готувала суміш для дитячого харчування, а іншою перевіряла контракти на постачання. Наш син Ромчик, який народився у 2016-му, зростав під постійний дзвін робочого телефону і розмови про обсяги бетону.
З часом ми стали заможними. У 2020 році ми нарешті переїхали у власний просторий будинок під Києвом — світлий, з чудовим садом і місцем для відпочинку. Я більше не бігала між різними роботами, а повністю присвятила себе управлінню фінансами нашого підприємства і господарством, хоча, по суті, я продовжувала тримати під контролем усі грошові потоки.
Наші обов’язки розподілилися: Максим став публічним представником компанії, укладав великі угоди, а я залишалася його “сірим кардиналом”, який забезпечував фінансову прозорість і стабільність. Я довіряла йому беззастережно. Усе майно ми оформлювали як спільну власність, не розділяючи на “моє” і “твоє”. Ми ж вважали себе ідеальною родиною.
Перші тривожні сигнали я свідомо проігнорувала. Можливо, через свою зайнятість. Останні два роки Максим почав постійно їздити у “стратегічні відрядження” до Житомира та інших міст, де ми ніколи раніше не мали великих проєктів. Дзвонив він усе рідше, завжди був ніби “на нервах”, але пояснював це “складними переговорами”.
Я продовжувала вірити. Я поважала його відданість роботі. Я навіть пропонувала найняти зовнішнього фінансового консультанта, щоб ми могли більше часу приділяти одне одному, але він завжди відмовлявся, кажучи: “Твої знання незамінні, Віро, я не довіряю нікому, крім тебе, керувати нашими фінансами”.
Це виявилася типова ситуація: на початку грудня 2025 року, незадовго до свят, я випадково побачила повідомлення на його старому мобільному телефоні, який він залишив на кухні. Воно було не від когось із ділових партнерів, а від якоїсь “Світлани” — коротке, але дуже промовисте: “Дякую за неймовірну ніч. Уже рахую години до зустрічі в п’ятницю. Твоя дівчинка”. Це повідомлення завдало мені сильного емоційного удару. Це було відчуття не просто зради, а повного краху всього, у що я вірила. Уся моя внутрішня рівновага розсипалася.
Я вирішила не влаштовувати емоційних сцен. Я негайно поїхала до нашого адвоката, Олега Сергійовича. Він був нашим давнім знайомим і допомагав реєструвати ще наше перше підприємство.
— Олеже Сергійовичу, мені потрібна ваша професійна допомога, і прошу, сприймайте це як найскладнішу справу у вашій практиці.
— Віро, що сталося? Ти на себе не схожа. Щось із бізнесом?
— Це гірше, ніж проблеми з бізнесом. Це Максим. Я підозрюю, що він готується до розлучення. І я маю дуже чітке передчуття, що він прагне залишити мене без нічого.
Олег Сергійович — дуже досвідчена людина, він одразу почав глибоку перевірку. За кілька днів він знайшов для мене інформацію, яка підтвердила мої найстрашніші здогадки. Виявилося, що Максим не просто мав “іншу” — він уже близько півтора року переводив значні суми з нашої спільної будівельної компанії на рахунки фірми, зареєстрованої на ім’я цієї Світлани. Двісті вісімдесят тисяч євро! Це була життєво важлива частина наших обігових коштів, які мали йти на закупівлю матеріалів для нових проєктів!
— Віро, він готувався до цього. Ця фірма-прокладка була зареєстрована ще минулої весни. Вона надає так звані “маркетингові послуги”. Це стандартна, на жаль, схема виведення активів перед майбутнім розлученням. Він планував залишити тобі юридично “твою” частку — цей будинок, де ти зможеш жити з дітьми, але без фінансів, і, можливо, невеликий пакет акцій у компанії, який фактично нічого не вирішуватиме, аби ти не мала підстав для судового позову.
— Він справді думав, що я не помічу зникнення майже трьохсот тисяч євро? Він чудово знає, що я переглядаю кожен рахунок!
— Він, мабуть, розраховував на те, що ти будеш шокована самою зрадою і захочеш якнайшвидше закінчити цей кошмар. Думав, ти підпишеш усе, аби тільки швидше забути.
Коли Максим повернувся зі свого чергового “ділового візиту”, я вирішила, що ми поговоримо. Усе відбулося в нашому домашньому кабінеті пізно ввечері. Я сиділа за його столом, і на столі лежали роздруківки всіх його фінансових операцій, позначених як “оплата за послуги” цій жінці.
— У тебе було “відрядження” у Дніпрі, так, Максиме?
— Так, а щось не так?
— Усе дуже не так. Я не знайшла в Дніпрі жодного великого об’єкта, над яким би ми працювали. І двісті вісімдесят тисяч євро теж там не знайшла.
Максим відчув небезпеку. Це було перше свідчення того, що його план руйнується. Його обличчя одразу стало напруженим і неприязним.
— Що ти маєш на увазі, Віро? Не треба вигадувати драми.
— Я маю на увазі, що я детально перевірила всі фінансові документи. І я знайшла цю “Світлану”, її фіктивну фірму і всі твої “інвестиції” в її “консультації”. Ти справді думав, що я була настільки занурена у побутові справи, що не помічу виведення такої суми? Я ж ці гроші рахувала з самого початку, поки ти знайшов собі час на розваги.
Після цих слів він перейшов у режим самозахисту, і ми почали ту важку розмову, яку я навела на самому початку. Він говорив холодно, відчужено, наче я була для нього просто перешкодою, яку треба швидко усунути.
— Ти надто драматизуєш, Віро. Так, я хочу розлучення. Так, у мене є інша жінка. Але я не збираюся кидати тебе “напризволяще”. Дім залишиться тобі, і я гарантую гідні виплати дітям.
— “Залишиш мені дім”? Ти говориш про нього, наче це подарунок! Ми його будували разом. А що з нашим підприємством, у яке я вклала свої найкращі роки, свій аналітичний розум, свої життєві сили! Роками я була не просто твоїм бухгалтером, я була твоїм фінансовим стратегом, твоїм справжнім партнером!
— Підприємством керую я, Віро. Юридично воно оформлене на мене як на засновника. Ти, звісно, отримаєш свою частку згідно із законом. Але я тебе попереджаю — це буде значно менше, ніж ти очікуєш. Ти просто не зможеш керувати такою великою будівельною компанією. У тебе немає досвіду “польового керівництва”.
Його слова не просто зачепили мої почуття, вони викликали глибоке і тривале розчарування. Це було не просто бажання розійтися, це була підступна спроба знецінити мою роль, викинути мене з бізнесу, як стару, непотрібну річ. Я зрозуміла: він вирішив, що тепер він “великий керівник”, а я — лише жінка, яка сиділа вдома з дітьми.
— Я не та наївна дівчина, яку ти зустрів у студентські роки, Максиме. І я не збираюся добровільно віддавати тобі свою частку і своє майбутнє. Ти забув, що я маю не лише диплом економіста? Я знаю, як працює фінансова розвідка. І я чудово знаю, що ти виводив кошти і підробляв документи, щоб приховати це. І я можу це довести. Заради “маркетингових послуг” твоєї жінки.
Він змінився в обличчі, зрозумівши, що я не блефую. Я говорила спокійно, але дуже впевнено, наче читала фінансовий звіт.
— Ти намагаєшся мене залякати?
— Я захищаю своє. Своє життя. І фінансову стабільність наших дітей. Ти вибрав свій шлях, я обираю свій. А тепер уважно послухай мої умови. Ти негайно повертаєш усі кошти, які були виведені, на рахунки нашого підприємства, підписуєш документи, де моя частка в компанії чітко зафіксована як п’ятдесят відсотків, і ми розлучаємося тихо, по-людськи. Інакше…
— Інакше що? — у його голосі вже відчувалася не сміливість, а справжнє занепокоєння.
— Інакше я подаю позов про розподіл майна, вимагаю негайної повної незалежної перевірки всіх твоїх операцій за останні роки. І я гарантую, що нашою “Світланою” зацікавляться дуже серйозні люди, які перевірять, що це за “маркетингові послуги” на таку суму. Ти втратиш не тільки мене і наш дім. Ти втратиш свою репутацію, свій бізнес і все, що ми будували з такою працею. Я не буду мовчати. Я працювала, я заощаджувала, я вкладала. Я не дозволю ні тобі, ні твоїй новій пасії обікрасти мене. У мене достатньо сил і розуму, щоб вистояти в цій боротьбі.
Наступні місяці були виснажливими, але я почувалася сильною, як ніколи. Я не дозволяла собі жодної слабкості, жодної сльози. Я провела дуже відверті розмови з дітьми, пояснивши їм, що “тато і мама тепер будуть жити окремо, але це не змінить нашої до них любові”. Дочка, Дарина, їй було вже чотирнадцять, усе зрозуміла і сказала мені: “Мамо, ти зробила все правильно. Ти — наш герой”. Син, Ромчик, йому було сім, просто хвилювався, чи зможе він і далі кататися з татом на роликах. Їхня підтримка була моїм найважливішим стимулом.
Максим ще довго намагався маніпулювати, пропонував “подумати”, “все забути”. Але я вже бачила в ньому лише бізнес-партнера, який мене підставив. Біль від зради минув, залишивши після себе лише чітку, холодну рішучість. Я діяла виключно в рамках закону і фінансової логіки. Наші адвокати провели низку зустрічей. Зрештою, Максим зрозумів, що я не поступлюся жодним відсотком. Він знав, що в мене є надійні докази його фінансових махінацій, і ризик втратити все був для нього занадто великим.
Навесні ми підписали угоду про розірвання шлюбу. Я отримала цей будинок, де я тепер живу з дітьми, і п’ятдесят відсотків акцій у нашому будівельному підприємстві. Це була не “милість”, а результат моїх невтомних років праці. Я не хочу більше мати з ним особистих стосунків, але тепер я маю повну фінансову незалежність, щоб жити далі. Я вирішила, що тепер керуватиму всіма фінансовими операціями підприємства через незалежну наглядову раду, щоб у Максима не було жодної можливості для фінансових маніпуляцій. Дивно, але навіть після розлучення ми, наче два співзасновники, які розійшлися в поглядах, залишилися бізнес-партнерами.
Я змінила електронні паролі, зробила нові ключі від сейфа, і тепер щоранку йду до свого кабінету, щоб працювати. Працювати на себе, на свою долю, на майбутнє своїх дітей. Я знову та сильна, цілеспрямована Віра, якою була на самому початку нашого шляху, тільки тепер я стала більш обережною і значно мудрішою. Максим переїхав до іншого міста, я не знаю, чи він досі з тією жінкою, і мені це абсолютно не цікаво. Я остаточно викреслила їх обох зі свого особистого життя.
Ось така моя історія боротьби за власну гідність і працю. Я не відчуваю великої радості, лише глибоке, заспокійливе відчуття справедливості. Я змогла захистити своє. І тепер я дивлюся у майбутнє з твердою впевненістю, якої мені так не вистачало, коли я жила у полоні ілюзій.
Я знаю, що багато жінок, опинившись у подібній ситуації, можуть розгубитися, здатися, або злякатися тривалої боротьби.
А як би ви вчинили на моєму місці — зважилися б на затяту боротьбу за кожен відсоток спільного майна, погрожуючи розкрити шахрайські схеми, чи вирішили б відступити і почати нове життя з мінімальними втратами?
