Ми домовилися, що на Великдень після церкви збираємось у мами. Але коли ми задзвонили в дверний дзвінок, ніхто нам двері не відчинив. Вона через “велику” образу на мене, пішла святкувати до своєї подруги, такої ж самотньої, як і вона. Я не знаю, чи то вік на неї так впливає, чи що. Вже і сестра з Канади мені телефонувала, питала, чим я таким маму образили. Але це ж смішно. Я ж не телепат врешті-решт. Ну хоч свекруха задоволена, це вже плюс!
Якась така мама стала, чи то з віком пов’язано, чи що. Я не знаю, як це пояснити. Їй ще сімдесятки немає, а що буде дальше, я не уявляю.
В мене залишилася лише мама, а в неї з найближчих я, оскільки сестра вже п’ять років живе з сім’єю в Канаді.
Ще як жив батько, вона була позитивною, навіть в подорожі рвалася. Вони з татом і в Меджугор’є їздили і не раз і в тури Україною, а один раз і в Польщу їздили.
Батьки мої працювали все життя, тато мав свій, хоч і невеличкий бізнес, тому заощадження в них були завжди.
Коли я вийшла заміж, батьки і мені і сестрі допомогли з квартирою. Ми щиро дякували за таку підтримку, бо молодій сім’ї на початку дуже важко і це всі всі розуміють.
Але вже чотири роки, як не стало тата. Мама занепала духом, але що ще гірше, почала на всіх ображатися.
То до Юлі в Канаду телефонує і жаліється, чому вона не приїжджає в гості, то мені жаліється на Юлю, чому дочка і її не забере туди.
В мами своя квартира в центрі міста, гроші є, я під боком, але їй цього мало. Ну хоче людина, щоб весь світ крутився навколо неї одної. В нас свої сім’ї, клопоти, тому виходить не завжди, як вона хоче.
Перед Великоднем я в неї цілий тиждень була. Ну як була, ночувати ходила додому. В нас же звичай, що має робитися генеральне прибирання. Ось я й перемивала все у мами.
А вже ближче свят мама всіх нас запросила до себе після церкви прийти. Ми ж і узгодили все так, але мамі дещо не сподобалося за день до Великодня.
Річ у тім, що в мами є телефон, але кнопковий. Також в неї є ноутбук, яким вона вже давно вміє користуватися. Вона ж і з Юлею зв’язується по відеозв’язку і рецепти якісь шукає і взагалі, новини переглядає.
Я пропонувала їй купити сучасний смартфон, але мама сказала, що вже не в тому віці, щоб вчитися новому.
Я ж собі перед святами поміняла гаджет на більш нову модель, а старий смартфон передарувала своїй свекрусі. Живе Лариса Андріївна в селі, діти пороз’їжджалися, комп’ютера у них немає, ось вона й рада була такому подарунку.
Десь вони перед Великоднем зідзвонилися і мама моя дізналася, що мій смартфон перебазувався до її свахи. І почались обіди.
– Як ти могла? А чому не мені? А я хотіла, просто стидалася сказати…
І все в такому дусі. І що ви собі думаєте, ми після церкви на Великдень, як і домовлялися, приїхали до мами, а квартира закрита.
Мама пішла з тих нервів до своєї подружки, яка також самотня.
– Ми вам в свій час і квартиру, і гроші і весілля поробили, а ти мені телефона пошкодувала подарувати?
– Мам, ну ти б хоч слово сказала! Я ж не телепат врешті-решт!
Ну хіба так робиться? Як маленька дитина, чесне слово. Ну хочеш ти смартфон, ну скажи. Та я б з радістю і віддала і навчилася користуватися.
Потім і сестра мені зателефонувала і почала питати, чим я таким маму образила.
Я вам кажу, така ситуація дивна. Я грішу на вік, хоча мама ще досить молода.
Сестра каже не зважати, що це мине, а я відчуваю, що все лише починається. А як би ви реагували на такі “вибрики” батьків?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
