Усе це відбулося за лічені секунди, але всередині мене встиг зруйнуватися світ. Я зловила свого чоловіка на походеньках наліво.
Мій чоловік вже кілька місяців поводиться дивно. Він ніколи не любив вставати рано вранці, але останнім часом він насвистував у гарному настрої.
Ми одружені з Ярославом 15 років, у нас народилося дві прекрасні дочки: Тетянка і Анна. Мій чоловік завжди був дуже уважним до наших стосунків, навіть після появи на світ дітей. Він завжди намагається взяти мене кудись раз на тиждень.
Нам було добре разом, і це найголовніше. В неділю ми могли зірватися з дітьми і піти на морозиво, або ж повечеряти в місцевому ресторані, прогулятися в парку або відвідати музей.
Ми створювали собі і романтичні посиденьки лише удвох, у таких випадках дідусь і бабуся опікуються дівчатами, і це завжди допомагало підтримувати наші стосунки. Ми ніколи не старіли душею, не ставали чужими людьми, які живуть поруч і тільки разом виховують дітей.
Ярослав почав говорити про нову колегу в офісі. Він довго чекав на нового працівника, тому що у них було все більше і більше завдань, і розширення було необхідним.
Жінка років сорока, нещодавно розлучена. Спочатку я не думала, що це погано, хоча “дзвіночки”вже крутилися в голові. Чому мій чоловік так багато говорить про цю Юлю?
Потім було все більше і більше цікавих ситуацій. З якогось дива йому завжди хотілося працювати в офісі, хоча він раніше, в зв’язку з карантином, міг працювати і з дому.
Потім почалися телефонні дзвінки та повідомлення вдома, у неробочий час. У такі моменти я бачила, що Ярослав завжди посміхався. Вчора ввечері ми поставили улюблений серіал на паузу, тому що мій чоловік пішов у ванну. Він залишив свій мобільний телефон на журнальному столику. Саме тоді я побачила, як ім’я Юлі спалахнуло на екрані з доволі цікавим повідомленням, у якому просто вимальовувалося: “Повір мені, я все розумію. Я не звинувачую тебе в цьому. Ти мені теж подобаєшся”. А після полетіли смайлики у вигляді сердечок та поцілунків.
Я стримувала сльози, але не могла втриматися. Я розблокувала телефон свого чоловіка, а потім стався ще один ляп. Бо тоді я побачила, що перед тим Юлі написав мій Ярослав. З-під моїх ніг пішла земля.
“Юлечко, зрозумій мене правильно. Я не можу квапити події. У мене, як ти знаєш, є дружина і діти. Я боюсь наробити чогось, про що буду сильно шкодувати. Але знай мене до тебе тягне, наче магнітом. Потерпи трішечки. Я щось придумаю.”
Мій чоловік наставляє регулярно мені “роги”. Мій світ був зламаний, я навіть не могла на нього дивитися, коли він сидів на дивані. Ярослав хотів мене обійняти, але я лише відштовхнула його руку. Потім він побачив, що я плачу, і свій телефон у моїй руці.
Я бачила по його обличчю, що йому все ясно. Він відразу почав говорити, що любить мене. Що він не покине нас з дівчатами, що ми найдорожче, що в нього є в житті. Ярослав також швидко випалив, що між ними ніколи не було нічого серйозного.
Я не знаю, чи зможу я йому повірити, чи зможу я навіть пробачити його. Справа в тому, що я думаю, що це емоційна зpада. Усе це дуже страшно, але мій чоловік вважає, що я перебільшую.
Однак я відразу ж Ярослава попередила,що не пробачу його, поки він не заблокує в телефоні цю Юльку і не перестане з нею розмовляти на роботі. Навіть називати її ім’я не хочеться, але…
Тепер сиджу і думаю, чи правильно я зробила, що так легко пробачила Ярослава?
Як тепер йому довіряти. Чи, як то кажуть, довіряй, але перевіряй…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
