– Андре, мене відправляють на півроку у відрядження, за кордон, – приголомшила мене дружина.
– Ніко, як ти собі це уявляєш? Зрештою, у тебе є чоловік і дочка, з ким буде Міланка? – сказав я сердито. Ну придумала!
– Любий, це відрядження вирішує мою кар’єру. Після приїзду мене призначать начальником відділу, зароблятиму добре. Міланка вже не маленька, їй шість років. Ти можеш спокійно водити її в садок і забирати після роботи, як це роблю я.
– Добре, роби як знаєш! – здався я.
– Дякую, коханий, я знала, що ти в мене розумний і розважливий чоловік. Андрію, я поїду в понеділок, не забудь забрати результати наших аналізів, в середу, – попросила дружина.
Ми з Веронікою давно хотіли другу дитину. Я мріяв про сина. Але у нас не виходило ось уже кілька років. За наполяганням її лікаря, ми разом пройшли обстеження, і зараз чекаємо результатів.
Через кілька днів Вероніка поїхала, і ми залишилися з дочкою Міланкою самі на господарстві. міланка була слухняною дитиною, тому клопоту мені не доставляла, навіть навпаки, дочка допомагала мені по господарству і я не відчував себе самотнім.
У середу, я як і обіцяв дружині, пішов по аналізи.
– Присядьте, це добре, що прийшли саме ви! Скажіть мені, чим ви перехворіли в дитинстві? – запитав мене лікар.
– Я не знаю, такими як і всі, нічого серйозного начебто не було у мене, – сказав я розгублено.
– Розумієте, результати ваших досліджень показали, що ви не можете мати дітей, простіше кажучи -саме ви безплідні. Ми намагаємося з’ясувати, чи це вроджене захворювання, або придбане в, дитинстві, – сказав спеціаліст.
– Шановний, не кажіть дурниць. У мене є дочка! – розсердився я.
– Ви заспокойтеся, не нервуйте. Ми ж хочемо допомогти вам, вилікувати. А з приводу дочки, це не можливо. Повторю ще раз: ви безплідні! Пропоную вам здати аналізи повторно, – сказав лікар.
Я не став далі слухати його і мовчки вийшов з кабінету. Тепер я зрозумів, чому Ніка не могла понести. Значить Міланка – не моя дочка. Я стиснув кулаки від люті, ніколи б не подумав, що дружина зраджує мені!
Я прийшов додому, і став заливати своє горе, зовсім забувши про Мілану. Пізно ввечері мені подзвонили з дитячого садка і попросили терміново забрати дочку.
– Таточку, ти, чому так довго не приходив? – запитала дівчинка.
– Мілано, я не твій тато, не треба мене так називати. Можеш говорити на мене дядько Андрій! – відповів я доньці.
– Тату, ти жартуєш? Це гра така? – засміялася Міланка.
– Ні, я не жартую!
До ранку, я сидів на кухні, і думав як мені бути. Я ніколи не зможу пробачити зраду Вероніці, і, тим більше, не збираюся забезпечувати чужу дитину. Зрештою, я мужик, а не матрац якийсь!
До ранку я прийняв рішення віддати Мілану в притулок. Нехай там дивляться за нею, поки її недолуга мати нагуляется по закордонах.
– Тату, куди ми йдемо? Ой, вибач, дядько Андрій, – запитала мене мМлана.
– Ми йдемо до притулку, там за тобою подивляться, поки твоя мати повернеться, а потім нехай вона вирішує, що з тобою робити, – сказав я зі злістю.
Написавши заяву, я залишив Мілану, і мовчки вийшов, боячись подивитися їй в очі. Хоч вона і не моя дочка, але все ж совість мене мучила. Шість років ростив дитину, як рідну…
Приблизно через тиждень подзвонила моя дружина.
– Привіт любий! Як ви там без мене? – запитала Ніка. – Мені дуже дорого дзвонити, тому я буду раз на тиждень дзвонити вам, – сказала Вероніка.
– У нас все добре! Дочка твоя в притулку, а я дивлюся фільм цікавий по телевізору, – глузливо сказав я.
– В якому притулку? Андре, ти нетверезий?
– Ні, Вероніко, я абсолютно тверезий. А ти думала, я не дізнаюся правду, що ти нагуляла дитину, і підсунула її мені? Лікар відкрив мені очі. Ти хотіла дізнатися, чому у нас не виходить? Я все дізнався: це тому, що я безплідний! Все, прощавай і не дзвони сюди більше! – крикнув я і поклав трубку.
Телефон дзвонив ще протягом години, поки я не відключив його. Рано вранці пролунав дзвінок у двері, на порозі стояла моя теща. Жінка увірвалася в квартиру і почала шукати мілану.
– Андрію, куди ти подів дитину? – Суворо запитала мене Надія Миколаївна.
– Мілана в притулку! Ви що тут забули? – розсердився я.
– Пиши адресу! – владно сказала жінка і простягнула мені блокнот.
Я написав адресу притулку.
– Ти що твориш? Зовсім з глузду з’їхав? – запитала мене теща. – Як ти міг віддати рідну доньку до притулку? Навіщо? Чому ти мені не привіз дівчинку?
– Я не наймався возиться з чужими дітьми. Подякуйте, що не вигнав її на вулицю! – крикнув я.
– Знаєш що? Швидко, збирай свої речі, і щоб тебе не було в цьому домі через 15 хвилин. Час пішов! – кричала розлючена жінка.
– Це і мій будинок, ви не маєте права виганяти мене! – вимовив я невпевнено.
– Що? Твій будинок? – засміялася жінка. – Цю квартиру Вероніці подарувала бабуся в день весілля. Забув? Ти яке маєш відношення до цього житла? Значить так, якщо ти зараз же не заберешся, я дзвоню Юрі! – пригрозила мені теща.
Юра – це брат моєї дружини, він працює в поліції і не дуже добре до мене ставиться. Робити було нічого, мені довелося зібрати валізу і виїхати до матері, в комуналку.
Мати вислухала мене і підтримала.
– Хто б міг подумати? На вигляд пристойна жінка, а бачиш, що витворяє. З квартири ти даремно пішов, ти прописаний там, тому потрібно наполягати на розміні житла! Нехай знає твоя Вероніка, як зраджувати чоловіка! – сказала мені мати.
– Мамо, не буду я змагатися з ними з приводу квартири. Ти ж знаєш Юру, він в порошок мене зітре.
– Ну, не турбуйся, сину. Може, це й на краще, знайдеш ще собі пристойну жінку. А до лікаря треба піти. Може, тебе зможуть вилікувати, ти ж хочеш своїх дітей? Та й мені треба онуки, але не чужі, а рідні, – сказала мама.
Через кілька місяців я все-таки зважився піти до маминого лікаря. Здавши всі аналізи, я почав чекати вердикту.
– Проходь, дорогенький, – сказала мені лікарка, жінка похилого віку. – Прийшли результати твоїх аналізів, ти, повністю здоровий!
– Як це? Мені сказали зворотне… – розгубився я.
– Розумієш, Андрію, так іноді буває. У будь-який момент реактив міг вийти зі строю, або людський фактор – твої аналізи могли просто переплутати, – пояснила мені жінка.
– Але це ж несерйозно! Як можна допускати подібні помилки? Вони ж мені все життя зіпсували! – обурився я.
– Ось, для цього, і потрібно було здати аналізи повторно, щоб виключити помилку. Тобі лікар пропонував це зробити?
– Так, він наполягав, на повторному обстеженні…
– І чому ти не зробив цього? Навіщо шукаєш винних, якщо ти сам халатно поставився до цього?
Я вийшов з поліклініки в якомусь тумані. Що ж це виходить, Міланка моя дочка? Два дні я провів у роздумах, потім, набравши номер дружини, я почув її голос в трубці. Це означало, що моя дружина вже повернулася.
Купивши квіти і шампанське, я вирішив попросити вибачення у дружини і дочки. Двері відчинила Вероніка.
– Ти що тут забув? – строго промовила вона.
– Кохана, прости мене! Виявилося, ті аналізи були помилкові, і Міланка моя дочка, – сказав я і простягнув дружині квіти.
Ніка схопила букет і надавала мені їм по обличчю.
– Пішов геть звідси! І забудь назавжди сюди дорогу! Я б багато чого могла пробачити тобі, але такий жахливий вчинок по відношенню до дочки не пробачу ніколи! – закричала Ніка.
З квартири виглянула Міланка. Побачивши мене, вона схопила Вероніку за руку і заплакала.
– Мамочко, не пускай його, я боюся дядька Андрія, – сказала дочка.
– Не бійся, сонечко. Він більше не заподіє тобі шкоди, – сказала Вероніка. – Завтра я подаю на розлучення і позбавлення тебе батьківства. Прощай! – і Ніка зачинила двері.
…Через рік я зустрів колишню дружину в парку. Вона гуляла з донькою і якимось молодим чоловіком. Всі троє трималися за руки, і весело сміялися. Вероніка була при надії.
Я залишився сам. Мені не вдалося покит щоодружується вдруге. Ніхто з жікнок, з якими я знайомився, не хотів жити з моїми батьками в одній кімнаті комуналки, зарплата у мене була мізерною, я не міг навіть зняти квартиру.
Я дуже шкодую про свій вчинок. Лише зараз я зрозумів і усвідомив, що втратив справжню любов, родину і рідну дочку Міланку…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
