Ми кілька місяців тому переїхали з маленькою дитиною з-під Києва до мами чоловіка у Хмельницький. Моя свекруха Наталя дуже молода, і виявилося, що це дуже не добре з кількох причин.
Справа в тому, що моя свекруха дуже рано вийшла заміж. Вже у 18 років Наталя Олегівна стала матір’ю і вчилася з усім давати собі раду сама, оскільки допомоги від батьків було не дочекатися.
Єдиною її опорою та підтримкою був чоловік олександр, батько Артура. Але свекра після народження сина швидко не стало. Наталі довелося швидко адаптуватися до обставин, які склалися, і якось викручуватися з ситуації. Що вона зрештою і зробила.
Прищепити прагнення до самостійності свекруха вирішила і своєму сину. Вона робила все, щоб до повноліття Артур міг твердо стати на ноги і впевнено крокувати у доросле життя.
З одного боку, я вдячна їй за це. У мене ідеальний чоловік, про якого можна лише мріяти. До нього мені ще не доводилося зустрічати більш відповідального та люблячого чоловіка.
Але, з іншого боку, мені прикро, що свекруха не виявляє жодного інтересу до нашого життя, до онучки. Ми живемо в одній трикімнатній квартирі, наче сусіди.
Максимум – привітається зранку і біжить то на роботу, то десь у своїх справах. Проводить час не з нами, а з подругами і бігає на побачення. На все у неї одна відповідь: «Я якось упоралася сама, ви теж зможете…»
Сама я виросла з бабусею, своїх батьків навіть не пам’ятаю, вони полинули в інший світ, коли мені було лише 3 роки. Все життя я сподівалася, що одного разу потраплю у велику родину, де всі стоятимуть один за одного горою і завжди будуть поруч. Зокрема, знайти всі ці роки підтримку і опору я сподівалася в сім’ї чоловіка.
Але цього, на жаль, не сталося.
Наталю Олегівну абсолютно не хвилює жодна наша проблема. Вона живе своїм життям і ні про що не думає. Каже, що, поки ще молода і прекрасна, насолоджуватиметься щодня на повну. І це навіть в такий час як зараз! Люди волонтерять, допомагають одне одному, а вона “насолоджується”.
А щодо материнського обов’язку, то вона вважає, що вже давно його виконала.
Можливо, мама Артура й має рацію, але мені чомусь здається, що це працює трохи інакше. Адже не можна перестати бути матір’ю, коли твоя дитина виросла!
Я ось нізащо не перестану допомагати донечці Соломійці, коли та досягнуть повноліття! Я відчуваю до своєї дитинки просто безмежну любов. Шкода тільки, що бабуся до неї абсолютно байдужа. як так можна – мені не зрозуміти.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
