fbpx
життєві історії
Ми мешкаємо з чоловіком і дитиною у чотирикімнатній квартирі в Києві. Житло моє. Скоро після нашого весілля до нихас приєдналася моя сестра з маленькою дитиною, якій було важко самій після розлучення. Змінив один телефонний дзвінок. Друг батьків чоловіка, дядько Петро, попросив дати притулок на кілька його родині. Але ж я знаю, що «друг сім’ї» отримував гроші, які видавалися на їжу та готель

Ми мешкаємо з чоловіком і дитиною у чотирикімнатній квартирі. Житло моє, оскільки Рома іногородній. Скоро після нашого весілля до нихас приєдналася моя сестра з маленькою дитиною, якій було важко самій після розлучення. Кожен мав по кімнаті, нічого не віщувало лиха.

Ми перезнайомилися з родичами одне одного і підтримувало з ріднею теплі стосунки. Оскільки жили ми всі в різних населених пунктах України, на відстані робити це вдавалося особливо добре. Все змінив один телефонний дзвінок.

Друг батьків чоловіка, дядьк Петро, у телефонному режимі попросив дати притулок на кілька його родині, він збирався з робочим візитом до столиці. Я його ледве знала, перетиналася з ним на великих сімейних урочистостях ще до війни, але відмовити не зважилася, щоб не образити близьку своїм родичам людини.

Дзвінки від цього чоловіка стали частішими і не завчасними. Виявилося, що його підвищили і відрядження до столиці стали звичною справою. Двічі на місяць останні пів року він гостював у нашій квартирі і не відчував від цього жодного дискомфорту.

Але ж я знаю, що «друг сім’ї» отримував гроші, які видавалися на їжу та готель, та вважав за краще їх не витрачати.

Ось такі «бідні родичі» у Романа. Справді, навіщо непокоїтися, якщо можна отримати все безкоштовно? Я взяла слово «друг» у лапки, бо поводився дядечко Петя зовсім протилежним гучній назві чином. Він не брав жодної участі в житті людей, яким був зобов’язаний за гостинність, тобто в нашому.

Я людина добра від природи, безвідмовна, як то кажуть. І спочатку не замислювалася над тим, що дядечко цей нас використовує. Але поступово це відчуття в мене таки з’явилося.

Приїзди гостя завжди випадали на вечір п’ятниці, час, який після трудового тижня хочеться приділити близьким, своїй родині. Дядько Петро ніколи цього не враховував, і поводився як справжній егоїст і споживач.

Він вимагав до себе уваги та догляду під час вихідних.

Розірвавав це замкнене коло один збіг обставин. Місяць тому дядько Петро нагрянув не один, а з дружиною та двома дорослими дітьми, без попередження. Ми з Романом подумали, що вони нас вирішили привітати зі святом, напередодні у чоловіка був день народження.

Але гості привітали Рому тільки на словах, і дуже засмутилися, побачивши, що смачної їжі відучора зовсім не залишилося, бо святкували ми не вдома. А вони розраховували на протилежне, мабуть.

Ці люди приїхали просто відпочити й погуляти в Києві за чужий рахунок: насититися і нарешті витратити заощаджені дядькові гроші за відрядження на шопінг у столичних магазинах.

План їхній не спрацював, ми з Романом поставили гостей перед фактом, що їдемо до моїх батьків. Взяли дитину й дійсно поїхали. Наші гості сильно обурилися, вперше поїхали невдоволеними і більше поки що не поверталися. Батьки романа теж лишилися дещо незадоволеними, адже ця родина – їхні приятелі.

А ми зробили собі висновки. Все добре в міру. Підтримувати друзів потрібно, але не таких, які вами тільки користуються.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page