fbpx
життєві історії
Ми не виїжджали з України, все літо майже провели в Києві, я чоловік і двоє дітей. Жили, боялися, молилися, працювали. Ось тільки сестра мене так вмовляла приїхати до неї в Болгарію хоч на тиждень з дітьми відпочити, що я в кінці липня погодилася. Поїхали автобусом до сестрички, на свою голову, інакше не скажеш. У гостях виявилося не мед, все було чудово, поки не почалися дива

Ми не виїжджали з України, все літо майже провели в Києві, я чоловік і двоє дітей. Жили, боялися, молилися, працювали.

Ось тільки сестра мене так вмовляла приїхати до неї в Болгарію хоч на тиждень з дітьми відпочити, що я в кінці липня погодилася. Поїхали автобусом до сестрички, на свою голову, інакше не скажеш.

Мене повністю розчарувала поїздка.

Юля моя двоюрідна сестра. 10 років тому вона вийшла заміж і переїхала у болгарію. Вона запрошувала нас приїхати до неї у гості і раніше, а цим літом почала прямо наполягати.

“Відмову не приймаю, бери квитки і дітей”, – впевнено сказала вона, і ми домовилися, що поживемо у неї 2 тижні.

Юля та її сім’я зустріли нас добре. Їхня квартира і справді розташовувалася в будинку неподалік моря. І спочатку все було чудово, поки не почалися дива.

Звичайно, як гість я почувала себе зобов’язаною допомагати господарям по дому. Але рано чи пізно я раптом усвідомила, що роблю занадто багато.

Вранці я готувала сніданок і мила посуд. Причому треба було стежити, щоб господарі не з’їли нашої їжі. Іх продукти ми їсти не могли, а вони наші – так. Потім обід на всіх і знову посуд, увечері, відповідно, те саме. І між цим усім прогулянки на березі чи купання.

Якось ніяково висловлювати невдоволення, адже ми жили безкоштовно, але ніхто з родини Юлі жодного разу не запропонував допомоги. А сама сестра приділила нам увагу лише у день приїзду. За всю відпустку ми навіть нормально не поговорили.

У результаті я залишилася вкрай незадоволена поїздкою. Перед тим як поїхати, розпитала людей на вулиці розцінки на орендоване житло в цьому місті. Потім відрахувала гроші та поклала на тумбочку у нашій кімнаті.

Коли ми вже були в дорозі, я зателефонувала Юлі, подякувала за все і розповіла про гроші. Та почала запевняти, що все поверне. Але я відповіла, що це навіть не обговорюється.

Все ж таки ми поспілкувалися. Щоправда, телефоном і в різних країнах, але це допомогло нам порозумітися. Ми згадували дитинство, говорили про теперішнє і дійшли висновку, що нам усім дуже не вистачає уваги та турботи.

Однак я не змінила своєї думки про цю подорож, вона не вдалася. Я лише шкодую, що не склала початкового плану. Краще б ми оселилися у готелі. Це було б і дешевше, і спокійніше, я б відпочила, а не втомилася. Що ж, матиму урок на майбутнє.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.