fbpx

Ми обоє з Мирославою уявляли, як будемо разом гуляти з животиками, а пізніше і з колясочками в парку чи на дитячих майданчиках. В нас було стільки планів і мрій, але всі вони рухнули в один день. Мирося подзвонила мені і я ледь розібрала причину її стану через сльози. І тепер я не знаю, як мені бути. Миросі важко мене бачити, бо в м мені розвивається дитя, а в неї вже ні. Та як її заспокоїти я не знаю

Ми обоє з Мирославою уявляли, як будемо разом гуляти з животиками, а пізніше і з колясочками в парку чи на дитячих майданчиках. В нас було стільки планів і мрій, але всі вони рухнули в один день. Мирося подзвонила мені і я ледь розібрала причину її стану через сльози. І тепер я не знаю, як мені бути. Миросі важко мене бачити, бо в м мені розвивається дитя, а в неї вже ні. Та як її заспокоїти я не знаю

Це мав бути наш найщасливіший період, тобто для мене і моєї найкращої подруги Мирослави. Два місяці тому ми дізналися, що чекаємо дитинку. Але останні дні все змінили, і я неймовірно сумую з цього приводу.

Ми обоє дуже чекали своєї першої дитини. Просто той факт, що це вийшло для нас обох одночасно, був неймовірним. Я сказала Мирославі про те, що при надії, приблизно через тиждень після побачених двох смужок. Я не могла приховати від неї таку радісну новину. Я була ще більше здивована, коли Мирося сказала мені, що вона теж чекає дитину.

Я була сама не своя від щастя. Ми з Миросею з дитинства все робили разом, а зараз наступний етап нашого життя так склався.

Наші діти виростуть разом, думала я. Вони будуть друзями, як ми двоє. Будемо разом з коляскою гуляти, ходити на дитячий майданчик та в ігрові кімнати. Я не могла дочекатися цього моменту.

Зрештою, все вийшло інакше. Кажуть, що в першому триместрі є дуже великий шанс втратити малятко. І це був саме випадок Миросі. На другому візиті до лікаря з’ясувалося, що не все просто. В цей день моя найкраща подруга втратила своє диво.

Словами це не передати, як це було для неї важко. Коли вона подзвонила мені, вона плакала по телефону, і я не знала, як її заспокоїти.

Звичайно, я сказала їй, що з’являться інші можливості, і якщо вони з чоловіком продовжуватимуть намагатися, вони обов’язково знову досягнуть успіху.

Але Мирося не заспокоювалася. “Але ж я хотіла ходити з животиком одночасно з тобою. Я уявляла, як ми обоє пройдемо через це одночасно”, – схлипнула вона в мій телефон.

Мої спроби заспокоїти її не допомогли. Мирося засмутилася. Минуло два тижні, а вона досі не оговталася. Мабуть, для неї ще гірше, що у мене все добре. Я навіть не можу уявити, через що насправді перейшла моя подружка. Як їй, мабуть, важко.

Хотілося б їй якось допомогти, але я розумію, що їй, напевно, важко бачити мене з животом і вона не хоче мене бачити, принаймні найближчим часом точно. Я не знаю, як впоратися з усією ситуацією.

Що мені робити? Я не хочу через свою дитинку втратити подругу…

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page