Коли ми з Олегом тільки одружилися, ми одразу вирішили відкладати гроші на своє житло. Жити з батьками нам не хотілося, а та квартирка, що дісталася мені у спадок від дідуся, була дуже маленькою. Удвох жити ще можна, але хотілося дітей та великої родини.
З роботою у нашому маленькому містечку було складно, і ми їздили працювати в Київ. На дорогу йшло по три години. Але мрія змушувала нас рухатися далі. Продавати квартиру діда і вкладатись у спільне житло мені не хотілося. Ніхто не знає, складеться життя, а ця квартира це все, що в мене було.
Мої батьки жили дуже скромно, тож на їхню допомогу ми не розраховували. Мама чоловіка жила неподалік нас, але всі свої заощадження вкладала в молодшу дочку, тому нам нічого не діставалося. Викручувалися самі як могли.
За два роки нам вдалося зібрати грошей, яких вистачило б на початковий внесок за квартиру. Нашому щастю не було меж. Ми вже мріяли, який зробимо ремонт у нашій квартирі, які купимо меблі та фіранки на кухню.
А далі сталося те, чого я зовсім не очікувала. За тиждень до оформлення кредиту на квартиру я пішла до банку, щоб сплатити за комуналку. І виявила, що з картки, де зберігалася сума на нову квартиру, зникла половина грошей.
Я трохи не впала прямо в банку. Але опанувала себе і вирішила дочекатися ввечері Олега з роботи, щоб у всьому розібратися.
Я брела парком і намагалася зрозуміти, як могли пропасти гроші. Пам’ять видала недавню розмову зі свекрухою.
За два тижні до цієї події до нас прийшла свекруха. Чоловік вийшов допомогти сусідові у гараж, і ми були з Оксаною Петрівною удвох.
Вона розповіла мені, що молодша дочка зібралася заміж і хоче зіграти невелике весілля. Але оскільки з майбутнім чоловіком вони ще обидва студенти, то грошей вони не мають. І свекруха прийшла до нас, щоб ми позичили гроші. А вона потім нам частинами повертатиме ці гроші. Мовляв, все одно нам поки що є де жити, два роки чекали і ще можемо почекати.
Я тоді від її слів просто випала в осад. Я завжди знала, що молодшу дочку вона любить більше. Але таке ставлення до власного сина мене досі вражає. Я відповіла їй, що зараз не на часі влаштовувати шикарні весілля і тим більше нерозумно робити це, якщо за душею ні копійки.
Свекруха надула губи і більше зі мною з того часу не розмовляла. Ось уже два тижні минуло, я й думати забула про цю розмову, а тут одна ситуація наклалася на іншу.
Увечері, коли чоловік повернувся з роботи, я розповіла йому про зниклі гроші. Чоловік спокійно відповів, що віддав свою частину грошей матері на весілля сестри. Мовляв, вона улюблена сестра, і він має допомогти виконати її дівочу мрію.
У цей момент я відчула, що у мене земля попливла з-під ніг. Це була зрада, до якої я не була готова. Адже зі мною він навіть не порадився. Це був наш перший конфлікт за все спільне життя. Я допомогла йому зібрати речі і сказала, що жити з людиною, для якої я порожнє місце, я не маю наміру.
Минуло вже більше пів року. Нещодавно колишній чоловік з’явився до мене з квітами та благаннями про прощення. Після того як він повернувся до мами, а його сестра вийшла заміж, молоді поїхали жити в батьківську хату її чоловіка. Але за три місяці сестра повернулася додому з заявою про розлучення, мовляв, не зійшлися характерами.
Плюс до всього, вона ще чекає на дтинку. Олегу моєму тепер жити ніде, і він прийшов до мене миритися. А я не можу його прийняти, бо боюся знову одержати порцію зради.
Батьки мене умовляють, мовляв, він же не зраджував мені, а просто зробив помилку. За таке можна пробачити. А мене це не заспокоює! Чи варто прощати чоловіка? Як би ви вчинили у моєму випадку?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.