Ми перестали допомагати дітям фінансово. В них своя сім’я, молоді, рухливі, нехай дають собі раду. Та Богданка сприйняла це в штики. Деякий час вона з нами не спілкувалася, а потім без попередження з’явилася на нашому порозі. Ми з чоловіком зраділи – одумалася дочка, але ні. – Мамо, тату, у мене є хороша пропозиція. Тільки так ми з чоловіком виліземо з “ями” безгрошів’я. – Ось тобі і виростили!
Тільки-но ми з моїм чоловіком узаконили наш союз, як відразу вирішили, що дуже сильно хочемо вже стати батьками. Але Господь не відразу почув наші молитви і послав дочку лише через пару років нашого заміжжя. Назвали ми свою принцесу – Богданкою.
Так і повелося, що ми давали їй все тільки саме краще, і всіляко її балували. В Богданки були найкращі іграшки та одяг. Ходила на різні додаткові гуртки. Одним словом у неї було все, що тільки могла побажати дівчинка, при цьому будучи єдиною дитиною в сім’ї.
Але діти ростуть, і наша дочка зустріла хлопця, з яким незабаром стала спільно жити, а там і весілля відгуляли.
І все у них було добре, правда не довго. Так вийшло, що Остап, так звали чоловіка моєї дочки, скоротили на роботі і він став заглядати до чарки. Молоді грошових коштів не накопичили. Ще б пак, адже Богданка звикла до хорошого життя в якому вона тільки те й робила, що витрачала зароблені чоловіком гроші на різні там нігті, та вії. І коли Остап перестав приносити гроші, у неї і думки не було піти і влаштуватися на роботу. Адже для неї було зовсім невтямки, як можна їй піти працювати в який-небудь магазин касиром або ще куди.
Що поробиш, ми як люблячі батьки всіляко їм допомагали і грошики підкидали. Але в один прекрасний момент ми вирішили і відрізали їм всю допомогу. Адже діти наші, як-не-як, ще молоді і цілком можуть знайти собі роботу. А то ще звикнуть і вирішать, що ми їх будемо утримувати на постійній основі.
І ось сказавши їм про це, моя дочка тут же образилася.
Минули місяці і ось одного разу на нашому порозі з’явилася Богданка. Напевно, одумалася, вибачитися хоче, в загальному прийшла на світову. Ми було зраділи, але не надовго. Нас просто здивувало те, що вона нам запропонувала. А сказала вона таке, мовляв ми з батьком повинні переїхати на дачу і жити там, а тим часом нашу квартиру ми здамо в оренду і виручені з неї гроші ми будемо віддавати Богданці. Це і було її просте рішення фінансової проблеми.
Ось тобі і улюблена дочка.
Виходить, що якщо з дитинства балуєш дитину, то нічого доброго з цього не вийде. Але вимагати батьківську квартиру – це вже просто понад нахабства. Після цього ми з чоловіком з Богданкою не спілкуємось, а це вже, на хвилиночку, близько трьох з половиною років. Так що, дорогі мої, будьте розсудливі у вихованні своїх нащадків, щоб згодом не плакати гіркими сльозами.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
