Ми думали, Ольга Юріївна хоч на місяць поїде, але не тут то було. Але правду кажучи, я за них щаслива. Молодець наш зять.
Ми посадили Ольгу Юріївну на потяг. Вона ще нам купу настанов дала: квіти поливати, котика годувати, за квартирою приглянути. У кожному її слові відчувалося – їде до дочки не на тиждень, і навіть не на місяць. Орися, сестра мого чоловіка, повинна була ось-ось привести на світ дитятко. – Я вам нашила з малі підгузок. Щоб цих одноразових і не думали купляти, – сказала дочці по телефону.
Тут у нас свекруха до Києва з’їздила! – розповідає тридцятип’ятирічна Оксана. – Дочка у неї повинна була народжувати, ну і вона вирушила “допомагати з дитиною”. Чесно кажучи, допомоги її ніхто не просив. Навпаки! Орися, дочка її, взагалі сердита була, коли почула, що матір до неї їде. Але ти ж знаєш нашу Ольгу Юріївну! Якщо вона щось вирішила, їй ніхто не указ…
Свекруха Оксани, Ольга Юріївна, людина дійсно складна – владна, безкомпромісна. Її молодша дочка, тридцятирічна Орися, шість років тому втекла з області до Києва, за словами Оксани, не тільки тому, що знайшла там роботу – перш за все від тотального материнського контролю.
Але до кінця звільнитися від гніту гіперопіки так і не змогла – мати ухитряється виховувати дорослу дочку і по телефону з іншого міста, не дивлячись на те, що та вже заміжня і з дня на день сама буде матір’ю.
– Орися мені подобається – вона добра, мила, домашня така! – розповідає Оксана. – Але, на жаль, зовсім не боєць. Відстояти кордони, сказати тверде “ні”, та просто елементарно не брати слухавку не може! “Це ж мама, як я скажу їй не приїжджати”…
Судячи з усього, Ольга Юріївна теж навіть не допускала думки про те, що дочці може бути не в радість її візит. Час від часу вона телефонувала Орисі в Київ і фантазувала, як вони будуть ростити дитину, коли дочка приведе її на світ.
– Підгузки ці одноразові не здумайте навіть купувати! – говорила вона. – Нічого дитину мучити. Я вам нашию, з марлі! У два шари, дуже зручно, сохнуть моментально, штук тридцять зробимо і вистачить! Пелюшки у мене є, ще від вас з Денисом залишилися – я їх дістану з антресолей, переперу, будемо туго сповивати, щоб ніжки рівненькі були… Які костюмчики? Не треба цього, не вигадуй! Я сорочечки привезу. Мила дитячого треба купити побільше, будемо прати… У вас є в чому білизну кип’ятити? Ех ви, молодь!
Пару раз Орися телефонувала Оксані, радилася, як хоч трохи стримати материнський запал: Оксана одна з небагатьох оточуючих, хто зміг вибудувати з Ольгою Юріївною більш-менш нейтральні відносини.
– Може, ти поговориш з мамою, а? – мало не плакала зовиця по телефону. – Скажеш їй, що не треба їхати? Я не хочу, щоб вона приїжджала! Вона мене тут з розуму зведе! Мені не потрібна ніяка допомога!
Оксана пробувала поговорити зі свекрухою, але безуспішно. Та зібралася їхати, та ще заздалегідь, за пару тижнів до появи на світ дитяти – щоб як слід підготуватися до знаменної події.
…У призначений день Оксана зі своїм чоловіком Денисом провели Ольгу Юріївну на вокзал, забрали до себе її кішку, вислухали масу доручень, чим годувати тварину і як за нею доглядати. Свекруха також віддала синові ключі від своєї квартири, просила заїжджати хоч раз в тиждень, поглядати, як і що, кактуси поливати…
– Я так розумію, вона до столиці надовго?
– Судячи з її настрою і кількості багажу, їхала на пару місяців мінімум… А через три дні телефонує чоловік зовиці… хто він мені – зять? Я в цих споріднених зв’язках не дуже розбираюся, ну, неважливо. Каже – зустрічайте маму! Я її посадив на поїзд, через кілька годин буде у вас… Ми з чоловіком один на одного дивимося квадратними очима, нічого зрозуміти не можемо. Орися ж ще навіть не привела на світ дитятко, термін через тиждень! Що трапилося?
…Виявляється, перший день Ольги Юріївни в гостях пройшов непогано, другий стерпно. А на третій день чоловік Орисі, Тарас, повернувшись з роботи додому, застав заплакану дружину і тещу, що читає їй нотації. Тарас церемонитися не став: повів дружину в далеку кімнату заспокоюватися, щільно закрив за нею двері, взяв тещину сумку, поклав в неї речі, замовив таксі до вокзалу і квиток на найближчий потяг.
– Дякую, така допомога нам не потрібна! – заявив Тарас. – Мамо, вам, здається, пора додому.
Ольга Юріївна намагалася протестувати, але Тарас акуратно, під лікті, вивів її на вулицю, сів з нею в автівку, провів до самого вагона, посадив на місце і при ній зателефонував Денису – зустрічайте, мовляв, матір!
– Мати приїхала чорніше хмари, звичайно! Злиться на всіх, на зятя, на Орисю! Я, говорить,на них в опіку наскаржуся, таким не можна довіряти дитину!
Зять вчинив як справжній чоловік – захистив дружину?
А можливо, вліз не в свою справу, тим більше, в жіночу? Орися сама повинна розбиратися з матір’ю, чоловік не мав права втручатися?
Як вам ситуація? Що думаєте?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
