fbpx

Ми прогулювалися, і випадково зупинилися біля відомої в нашому місті піцерії. – О, а давай зайдемо, повечеряємо, – впевнено сказав Костя. Я трішки зашарілася, але погодилася. Та в ту ж хвилину він зніяковіло запитав. – А ти часом не позичиш мені трохи грошиків? – А скільки требе? – Перед тим як зайти у заклад, звідки доносились неймовірні запахи, я віддала Костику свій гаманець. Тоді думала, що роблю правильно!

Ми прогулювалися, і випадково зупинилися біля відомої в нашому місті піцерії. – О, а давай зайдемо, повечеряємо, – впевнено сказав Костя. Я трішки зашарілася, але погодилася. Та в ту ж хвилину він зніяковіло запитав. – А ти часом не позичиш мені трохи грошиків? – А скільки требе? – Перед тим як зайти у заклад, звідки доносились неймовірні запахи, я віддала Костику свій гаманець. Тоді думала, що роблю правильно!

***

– Слухай, давай в піцерію зайдем?

– Так, давай…

– А в тебе грошей не буде в борг? А то у мене щось немає з собою…

– Серйозно? А скільки?

– Ну, з тисячку…

Я стояла на вулиці, біля стоматологічної поліклініки. Так як я багато палю і п’ю дуже міцний чай… жартую, просто поставити маленьку пломбу.

Мій запис був призначений на 10 годину ранку. Я завжди приїжджаю заздалегідь, а потім нервово походжаю туди сюди, чекаючи своєї черги. Відвідувачів було багато, і щоб не нервувати їх, я “маячила” на вулиці.

До мене підійшов молодий чоловік, який теж чогось чекав. Ми розговорилися. В основному теми стосувалися страхів перед стоматологами. Потім ми говорили про інших лікарів, а потім підійшла моя черга і мій час і я пішла.

На моє здивування, коли я вийшла, цей же хлопець чекав мене біля виходу. Так як мандраж стоматологічної процедури пройшов і настрій різко покращився, я погодилася прогулятися.

Ми гуляли просто по вулицях нашого містечка. Так-так, розмова про лікарів зайшла в такі нетрі.

Зізнаюся – Костя мені сподобався і ми домовилися зв’язатися пізніше і зустрітися ще раз.

Для мене самої це стало несподіванкою, але написала в месенджер я йому перша. В цей же вечір ми знову вирушили на прогулянку.

Ми довго гуляли того дня і обговорювали подорожі. А через три години відбувся діалог, написаний спочатку.

Я трохи здивувалася. Вірніше, навіть, не трохи. Вперше я чула подібну пропозицію, сходити кудись, але при цьому ось так, за мій рахунок – в борг.

Звичайно, будь це мій знайомий, родич або колега, то без проблем. Але ми бачилися лише вдруге і були знайомі кілька годин.

Як би ви вчинили в такій ситуації? Були б ви на моєму або на його місці?

Забіжу наперед: я погодилася і перед тим, як зайти всередину, віддала Кості свій гаманець…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page