fbpx

Ми прогулювалися центральною вулицею Львова, як моя Олена сильно стиснула мені руку і вигукнула: “Це він, це Ніколас Карма! Він біжить за нами, що будемо робити?” Я стерпла, бо не була готова до такої зустрічі. Та все виявилось не так. За нами біг хлопчина, який зробив нам на пам’ять газету. Ох і насміялись ми. Але сміх припинився, коли ми після неймовірного концерту забігли в крамничку, де продаються прикраси

Ми прогулювалися центральною вулицею Львова, як моя Олена сильно стиснула мені руку і вигукнула: “Це він, це Ніколас Карма! Він біжить за нами, що будемо робити?” Я стерпла, бо не була готова до такої зустрічі. Та все виявилось не так. За нами біг хлопчина, який зробив нам на пам’ять газету. Ох і насміялись ми. Але сміх припинився, коли ми після неймовірного концерту забігли в крамничку, де продаються прикраси.

Я завжди з легкістю відношусь до життя. Завжди знаю чого хочу, і майже весь час впевнена у своїх вчинках. Та з моєю подругою геть навпаки.

Олена повна сумнівів, і навіть інколи мені здається, що в неї вселилось дві особистості. Одна, яка хоче, а інша – собі не може дозволити, через якісь певні принципи і перепони.

Та якби там не було, доля для чогось звела нас разом і ми навіть почали товаришувати.

Олена добра і чуйна, а ще начитана. З нею завжди цікаво, як із співрозмовником. Та коли справи доходить до якогось спільно відпочинку, чи поїздки, то тут ціла халепа.

Одна частина Олени рветься і рада підтримати компанію, та інша каже, не роби цього, і шукає причини, щоб відмовити. Тому нам так важко кудись зібратись вдвох чи сім’ями.

Вчора я все ж таки вмовила Олегу піти зі мною у театр. Щоправда, вмовляла я її більше двох тижнів. Квитки вже були куплені, та й шкода було ними не скористатись.

Вистава мала бути дуже гарна в дусі Різдва, а моя подруга ще й вихователь за професією. Все для неї, для того щоб отримала задоволення від життя.

Це подарунок на її день народження, тут вона вже не змогла мені відмовити. Взяла я ще із собою свою співробітницю і відправились гарно провести час.

Олена одягнула сукню, невеличкий каблучок, підмалювалась, що давно вже не робила і постійно мені наголошувала, що це для неї стрес, адже переживає, бо не знає як себе поводити.

Ми, звісно, що по дорозі зайшли на “вишеньку”, а після неї, як кажуть всі львів’яни, настрій піднімається миттю.

Ох і насміялись ми по дорозі до театру, адже Олені всюди ввижався “Ніколас Карма”, якого вона так боялась, чи навпаки – хотіла зустріти.

А за деякий час нам зробили фото в газеті і за нами біг хлопчина, який хотів нас цією брошуркою порадувати. (звісно, за символічну плату).

Та в цей момент Олена сильно стиснула мою руку і вигукнула: “Це він, це Ніколас Карма! Він біжить за нами, що будемо робити?”

Ох і насміялись ми з цієї пригоди.

А потім вистава, від якої мороз ішов по тілі. Сльози наверталися на очі. Там багато було відтворено про сьогодення нашої неньки України.

Скільки в нас традицій, скільки любові до Бога, ще раз нам це дійство дало зрозуміти, що ми непереможні, адже з нами Божа сила і добре серце кожного українця.

Потім ми ще захотіли Олені показати, який красивий наш вечірній Львів. Який дух тут вирує. Ми наробили на згадку багато фото, зайшли в кав’ярню на смачнющий круасан.

А згодом моя співробітниця згадала, що їй потрібно зайти в крамничку, де продається якісна біжутерія, тут все і почалось. Моя Олена точно хотіла собі щось придбати.

Та зробити вибір їй було дуже важко.

“Наталко, а як ти думаєш, мені буде пасувати ця брошка? Чи краще ось ця?”

Глянувши на ціну, я запропонувала взяти обидві. Та Олена довго роздумувала. Ми майже годину простояли там, очікуючи на вибір подруги.

Та вже біля каси Олена почала сумніватись, чи їй взагалі ці брошки потрібні. Я вже хотіла зробити приємне подрузі і заплатити за них, та моя Олена категорично мені заборонила це робити.

Так після моїх вмовлянь, ми купили все ж таки одну із цих брошок. Моя подруга всю дорогу думала, з яким вона образом її носитиме. І чи справді вона личитиме їй.

В свою чергу моя співробітниця нам розказувала про свої мандрівки, по різних куточках України. Про поїздки за кордон, Олена лише слухала з великим подивом і завжди питала, чи тій не страшно було відважитися.

Інколи різні забобони і перепони, які ідуть, мабуть, із нашого дитинства, заважають нам рухатись у перед. Такі люди позбавлені багато радощів, які нам дарує саме життя.

Немає тих вражень і емоцій, які впливають на наш настрій і самопочуття.

Що керує моєю Оленкою в цей час, мені важко збагнути. Та я дуже хочу їй допомогти подолати всі страхи і тривоги, та не знаю як.

Буду вдячна за будь які поради і рекомендації від вас. А вам зичу в свою чергу жити тут і зараз. Тільки так ви зможете прожити життя на повну.

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page