Ще одразу після університету моя подруга Настя вийшла вдало заміж і поїхала за чоловіком у Швейцарію.
Вони мене з дітьми й прийняли, поселили, допомогли з усіма формальностями. Вчимося, звикаємо, пристосовуємося.
Розумієте, справа ось в чому. Якщо краса природи в країні може бути просто результатом везіння, то такі показники, як дружелюбність жителів і прогресивність політики безпосередньо пов’язані з багатством і культурою.
І те, й інше є у Швейцарії з надлишком. Немає потреби нагадувати про те, що Швейцарія – дуже забезпечена країна. Її давні традиції гостинності сягають тих часів, коли англійська аристократія подорожувала по всьому світу.
20% населення Швейцарії складають експати, а туризм займає значне місце в економіці країни, тому всі, хто працює в індустрії гостинності та туризму, звикли мати справу з іноземцями.
Хоча багато переселенців осідають у ділових центрах, таких як Женева, Базель і Цюріх, нам подобається у Лозанні, яка розташована за 60 кілометрів на схід від Женеви.
На відміну від Цюріха чи Женеви, це університетське місто, де промисловість не займає панівної позиції. Тут дуже гарний університет, у якому, я сподіваюся, навчатимуться в майбутньому мої син та донечка.
Завдяки студентам Лозаннського університету та Федерального політехнічного інституту місто живе і динамічне, а розваги тут – одні з найкращих у Швейцарії.
Незважаючи на те, що Швейцарія стабільно займає один із перших рядків у рейтингу найдорожчих країн світу, держава контролює орендну плату та надає громадянам загальне медичне обслуговування.
Ми просто в захваті, хоч і не хотіли сюди. Країна – просто мрія, повертатися навіть не думаємо, тут моїх дітей чекає людське майбутнє. Свекруха й чоловік звичайно наполягають на нашому поверненні, але я тут прийняла тверде рішення.
Майбутня доля дітей для мене важливіша, а в Україні через шаленого сусіда я її наразі не бачу.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.