fbpx
життєві історії
Ми припаркувалися біля магазину, Денис побіг по каву, а я залишилася в машині. Щоб не нудьгувати, взяла телефон і почала грати в якусь безглузду дитячу гру. Наречений повернувся хвилин через 10 із кавою та всякими смакотами. Я прибрала телефон, підвела очі, і я побачила його, Степана. Серце шалено закалаталося, Денис щось говорив, але я його не чула. На той час я вже працювала, мала свої гроші, а він мав гроші батьків, але ж я любила і не помічала

Ми припаркувалися біля магазину, Денис побіг по каву, а я залишилася в машині. Щоб не нудьгувати, взяла телефон і почала грати в якусь безглузду дитячу гру. Наречений повернувся хвилин через 10 із кавою та всякими смакотами. Я прибрала телефон, підвела очі, і я побачила його, Степана. Серце шалено закалаталося, Денис щось говорив, але я його не чула, в голові все перемішалося. Я чула тільки своє важке, прискорене дихання.

Того вечора на моєму обличчі жодного разу не з’явилася посмішка, з Денисом я була не багатослівна, він знову розсердився і не розумів, що зі мною відбувається. Прийшовши додому, я вже не могла стримувати сліз. У голові був тільки Стьопка та той наш прощальний поцілунок.

Мені тоді було 17 років, а Степанові 21. Веселий, гарний, заводний хлопець, душа компанії. Він став упадати біля мене, боровся за мою увагу. Через якийсь час я відповіла йому взаємністю, а потім я закохалася, дуже, шалено всім серцем. Любила і не помічала всього того, що творився довкола.

Степан любив випити, ходити барами, саунами, а ще інших дівчат, але тоді я цього не знала. У свої 21 він не працював і не вчився, він сидів удома, проводив час із друзями, жив у своє задоволення, а на виправдання собі говорив: «Оленко, розумієш, ми живемо один раз».

На той час я вже працювала, мала свої гроші, а він мав гроші батьків, але ж я любила і не помічала. Потім почав пропадати, спочатку на день, потім на два, потім на тиждень. Дзвонив ночами, клявся в коханні, а в слухавці чувся сміх дівчат. Так тривало кілька місяців: піде, прийде, пропаде. За весь час він не подарував мені жодної квітки.

Ну що ж, я кохала, шалено любила такого, яким він є. Любила і плакала ночами, але трималася за нього, як могла. Ми розлучилися, коли я вкотре залишилася в нього. Тоді йому хтось подзвонив, він сказав, що залишився сидіти зі своєю… хворою бабусею. Розмовляв спокійно, чемно, зовсім не так, як розмовляв зі мною. На моє запитання «хто дзвонив?», Стьопа промовчав.

З того часу я стала самотньою. Цілими вечорами я сиділа над телефоном і мало не чаклувала, аби він подзвонив. Він з’являвся раз на тиждень, уночі, говорив, що любить, а коли я починала з’ясовувати, де він пропадає — казав, що я маю бути вдячна, що він взагалі приходить.

Так ми спілкувалися цілий рік. Я все одно чекала і вірила, що все буде гаразд, що ми будемо разом. Я знала, що він зустрічався з іншими, але мені було все одно.

Денис з’явився випадково, і з першого дня знайомства почав дуже красиво залицятися. Ресторани, квіти, кіно, дорогі подарунки. Денис мав свій бізнес, гроші були у нього свої і немаленькі. Він постійно працював, не міг сидіти без діла, не мав шкідливих звичок, не ходив барами, клубами. Був повною протилежністю Стьопі — роботящий, скромний і, чесно сказати, далеко непривабливий.

Денис підкупив мене своїми залицяннями, ми почали зустрічатися. З ним я почувала себе справжньою дівчиною, коханою, гідною, найкращою. Я знала, що з ним я ніколи не пропаду, я буду як за кам’яною стіною, він не загубиться, не пропаде, не піде до інших.

Тоді мені вже було майже 20 років, батьки в один голос стверджували, що він буде ідеальним чоловіком. А мама тихо казала: «Краще бути коханою, ніж кохати».

Денис мені зробив пропозицію і під наполяганнями батьків та всіх родичів я погодилася.

З кожним днем ​​я все більше розуміла, що полюбити його ніколи не зможу. Бували дні, коли Денис зовсім ставав мені неприємний.

Щодня в натовпі людей я шукала Степана, навіть коли поруч ішов Денис і тримав мене за руку. Щодня я думала тільки про Стьопу, хоча знала, що разом ми вже ніколи не будемо, не судилося.

Подруги мені заздрили, що Денис у мене такий гарний, все робить для мене, любить, забезпечує. Він не шкодував ні копійки грошей, з ним я нічого не потребувала.

Коли я мамі вперше сказала що йду від нього, вона почала мене благати одуматися, і я залишалася з ним. Бували моменти, коли я сумувала за Денисом, коли чекала на його дзвінок і хотіла побачитися. У такі моменти в мене з’являлася надія, що, може, колись, я його хоч трохи покохаю.

Через три місяці у нас весілля, після якого буде медовий місяць у Празі. Поки Денис не добудує будинок, ми житимемо у його чотирикімнатній квартирі. Він сказав, що я зможу не працювати, якщо не схочу, що я ніколи ні у чому не потребуватиму. Він любить мене, але я не люблю його. Боюся зіпсувати життя і Денису, і собі. Але може таки стерпиться, злюбиться? Може ми таки будемо щасливі? Не знаю, як вчинити. Не знаю.

Автор: Олена

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!