Ми разом з Іваном уже майже 3 роки, а одружені всього півроку. І ось я сиджу вся у сльозах. Через все це, через моє ставлення до його друзів. Ваня приїхав з родичами, забрав всі свої речі і заблокував мене всюди. І мовчок! А я при надії, от в чому головне питання, я не знаю що робити.
Коли ми познайомилися з Іваном, ми весь час проводили разом і зустрічалися з моїми друзями, однією сімейною парою. Робили якісь спільні виїзди, шашлички у вихідні. А Ваня лиш розповідав про своїх друзів дитинства, але знайомити мене з ними не поспішав.
Потім, приблизно через півроку, коханий почав говорити, що йому хочеться більше особистого простору, але знову ж таки сам не поспішав нікуди йти. Мені його друзі апріорі не сподобалися, вони дзвонили йому вночі, звали в бар, хоча він відмовлявся, але вони будили нас. Реакція чоловіка була адекватною – він сказав їм більше ночами не дзвонити, ті перестали.
Але в мене вже якось склалася до них певна ворожість, хоча особисто я їх так і не знала. Я досить тривожна особистість, тому почала висловлювати невдоволення з приводу спілкування Вані з його друзяками, яке стало поступово повертатися. Йому це не сподобалося. Тоді, на початку наших стосунків, це якось згладжувалося і швидко забувалося.
Але потім, через півтора року, ця проблема стала виникати все частіше. Я хвилювалася, переживала, навіть коли він просто на пару годин виходив поговорити з кимось з друзів, мені здавалося, що та невідома не дуже пристойна людина втягне Ваню у щось неприємне або це якось вплине на нього.
Але я не дзвонила йому і не писала, не ставила жодних ультиматумів, не забороняла. Тільки ображалася і ховала це глибоко в собі.
Мені було звично і комфортно перебувати з чоловіком майже завжди разом, а в Івана, як він потім сказав, накопичувалося роздратування, і він терпів, але в якийсь момент терпець урвався. Під час чергової суперечки він почав все згадувати, говорили вже на підвищених тонах.
У результаті він просто втік. Я плакала, намагалася зупинити, вибачалася, але Ваня і пішов. Відразу ж заблокував мене скрізь і всюди і за кілька днів написав повідомлення, що приїде за речами. Приїхав не сам, з родичами, знову я в сльози, він швидко схопив речі і поїхав до мами.
На всі мої спроби та прохання поговорити не відповідав, казав, що розмовляти йому зі мною ні про що, мовляв, він усе вже сказав, що я не виправлюсь і буду такою завжди.
А справа ще у тому, що працюємо ми разом. Після ось такого розставання ми продовжили бачитися на роботі, де я знову ж таки “бігала” за ним і вмовляла повернутися, бо не уявляла життя без свого Вані.
Тривало це все місяців зо два, і в результаті він поїхав додому зі мною, ми помирилися і домовилися намагатися виправити те, що не подобалося: я – поважати його особистий простір, а він буде більш уважним до мене.
Все було добре, і скоро після примирення Ваня зробив мені пропозицію і ми одружилися.
І ось зараз ми одружені вже півроку, все було спокійно. Але Ваня знову сам навіть не виявляв ініціативу мене познайомити з друзями, хоча на весілля ми їх звали, але ніхто з них не прийшов, відмовившись під різними приводами. І для мене це було дивно.
І ось знову осінь – і знову той самий сценарій. Я місяць висловлювала невдоволення його спілкуванням з друзями, він ходив щось у собі носив, почав прискіпуватися вже до всього і знову так само втік. Один в один – та сама ситуація. Знову сказав, що це тільки моя вина повністю і йому “таке щастя не треба”. Різниця лише у тому, що ми тепер чоловік та дружина.
І я чекаю дитину, а Ваня про це не знає.
Він пішов нібити в магазин, пізніше написав “я поїду до мами” і заблокував мене всюди. Потім знову з родичами приїхав за три дні і забрав усі речі. І все, повне ігнорування мене з середини жовтня.
Я спустошена. Не знаю що робити. Сиджу і звинувачую себе. Може хтось зможе щось порадити? Близьким і подругам про ці мої проблеми не розповідала, навіщо воно їм? Та й не маю такого бажання. Треба жити далі, але як?
Автор – Олена М., Вінницька область
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.