Кілька років тому ми розписалися зі Станіславом. Це було щось. Але про все по порядку.
На останньому курсі університету я познайомилася зі Стасом. Взаємини наші розвивалися швидко, скоро ми орендували квартиру і оселилися разом.
Я була чесною зі Станіславом від початку і розповіла, що росла в багатодітній родині, що маю трьох братів і сестру. Я – найстарша, і так наняньчилася з ними усіма, що й думати про своїх власних не можу досі, хоч мені 32 роки.
Я прийняла таке рішення – не ставати мамою і жити для себе й коханої людини – і поступатися ним не збираюся.
Натомість я хочу досягти багато у професії. Вивчилася я на юридичному факультеті, хочу працювати, подорожувати по можливості і насолоджуватися життям з коханим чоловіком. А діти це життя лише обтяжують, забирають час, позбавляють багатьох можливостей, обмежують у часі для себе, у розвитку.
Он, дивлюся на свою маму і сумно стає: нічого не досягла, все життя – на кухні і навколо дітей, для себе – нічого, все – родині. Виглядає вже на 10 років старшою, ніж вона є.
Останнім часом намагаюся мамі по можливості допомагати, водити її до косметолога, до вторгнення оплатила їм з татом путівку на море подарувала в Єгипет.
Та повернуся до своєї розповіді. Станіслав сказав, що кохає мене на стільки, що поділяє мою точку зору і погоджується не заводити дітлахів. Тим паче, має близнюків-племінників.
Приблизно за три роки до нашого весілля сталося от що: від зовиці Каті, сестри Стаса, пішов чоловік і виїхав з країни з новою пасією. Там вони розійшлися і він почав просити у Каті вибачення.
Не знаю вже, як він вплинув на неї, але з нею щось сталося. Вона мало того, що вибачила, так ще й поїхала до нього, залишивши двох діток-близнюків зі своїми батьками. Поїхала – і не повернулася Катюша.
Правда, подзвонила через якийсь час батькам і сказала, що вони з Марком лишаються там, що йдуть жити у якийсь монастир, залишають все-все своє минуле українське і мирське життя і навіть імена змінюють, і будуть жити зовсім по-новому, не прив’язуючись ні до чого, що лишають у минулому.
Все це відбувалося не в Києві, де жили і працювали ми зі Стасом, а у Хмельницькому. Тому мене воно не дуже торкалося, я особливо не вникала у всі ті події.
І от ми вирішили розписатися. Стас наполіг, щоб наше маленьке весілля відбулося у його рідному місті, у Хмельницькому. Я погодилася, приїхали до майбутніх сватів за кілька днів до розпису і мої батьки, брати і сестра.
Ось і весілля маленьке, розпис. А під час святкування у затишному кафе, коли гості почали дарувати весільних подарунки, мама мого чоловіка, моя новоспечена свекруха Антоніна Сергіївна, підвела до нас двох діток, близнюків рочків по 5, і сказала:
– Це вам, діти, мій весільний подарунок. А ти, Оленко, звернулася до мене свекруха, – якщо полюбиш цих діток, зможеш бути гарною матір’ю і вашим зі Стасом майбутнім діткам. Злагоди та любові вам! – побажала свекруха.
Я кліпала очима на маму чоловіка і мало що розуміла. Які діти? А я ж взагалі не хочу мати дітей! Не те що чужих виховувати – я і своїх не хочу!
Ледве я не розплакалася у власний найщасливіший день і не втекла зі свого весілля! Саме таким було моє бажання. Але змогла стриматися: на мене дивилися дві пари довірливих наївних оченят.
Стас, коли ми відійшли з ним у бік, запевнив мене, що про «сюрприз», який приготувала його мама, не знав.
Що було робити? І знаєте, я прийняла виклик.
Ми зі Станіславом вже п’ять років разом. Я зараз при надії нашою першою дитинкою, чекаємо донечку Василинку. Ромчик і Юрко – з нами. І, вірите чи ні, але я не уявляю життя без них!
Всі мої принципи полетіли шкереберть. Але я ні про що не жалкую! І навіть вдячна їм усім трьом: тим двом, що втекли без сліду, і Антоніні Сергіївні.
Життя таке непередбачуване, але наша сила і полягає в тому, щоб бути відкритими його викликам і пропозиціям! Бути гнучкими і вміти справлятися зі змінами і випробуваннями, які нам готує доля.
Я надаю приватні юридичні консультації, маю свій консультативний он-лайн кабінет, я владнала всі юридичні моменти зі всиновленням близнюків.
Кілька разів на рік ми вириваємося з дітьми у невеличкі подорожі, раніше літали на море, зараз подорожуємо іноді Україною, все у нас є, взяли цього року нову квартиру. А головне те, що вже зараз – я щаслива мама! І як я раніше збиралася прожити без цього, навіть не уявляю.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.