Ми ще навіть не одружені. а я її вже не терплю. Можливо, у когось було таке? Відкритого конфлікту з нею не було. З найперших днів намагалася бути з нею собою, більш-менш їй сподобатися. Але даремно я старалася.
Мені 22 роки, а моєму хлопцеві 25. Зустрічаємося ми рік, але за цей рік його мама всю мене вимучила.
Причому, відкритого конфлікту з нею не було! З найперших днів намагалася бути з нею собою, більш-менш їй сподобатися. Але даремно я намагалася.
До мене мій хлопець був у відносинах 3 роки. Через місяць наших стосунків зізнався, що мати говорила йому: «Тобі не шкода той час, що ти витратив на колишню дівчину?».
З цього моменту в мене до неї пішла суцільна неприязнь. Одного разу я йому дещо купила, так вона вчити мене стала, сказавши: «Нічого купувати одяг, йому що, одягати нічого, чи що? Та й ти витрачаєшся».
На це я їй відповіла спокійно, що це, мовляв, моя справа, я останній шматок від себе не відірвала.
У них в родині з батьком машина спільна, батько у постійних відрядженнях, так мати постійно вимагає забирати її з роботи, відвезти пакети і це кожен день протягом декількох місяців. І не важливо їй, що він може взагалі машину не брав.
Вона звикла, що тільки вона і вона! Так я йому почала говорити, коли це вже закінчиться? Адже ми починаємо будувати власну родину! Начебто вирішили проблему, але потім був момент, де вона захищала колишню дівчину мого хлопця, на нього кричала, що ми зганьбилися з ним, хоча ці розбірки з його колишньою я влаштувала, тому що вона стала втручатися в наші відносини.
Після цього мама його взагалі для мене зрадницею стала. Далі – гірше, вона почала говорити щось, сварки у нас почалися, кожен день лаємося, а між ними і мамою мир, хоча у нас все завжди навпаки було. Я взагалі не знаю, що мені робити. Уже й по-доброму з нею і уваги намагалася не звертати, нічого не допомагає. З усіма мамами моїх друзів, мого колишнього ми в найкращих стосунках, вони завжди мені раді. А тут – таке.
Справа йде до весілля, і я розумію, що ми не зможемо відгуляти нормально весілля, тому що сватання я не хочу робити і на весіллі щоб вона мені хустку на голову зав’язувала не хочу, і благословення її я теж не хочу.
Мене навіть зараз трясе від неї, лукава, треба було в рік Щура їй народитися, не можу терпіти таких людей! Я занадто прямолінійна і правдива. Я намагалася її поважати просто тому, що вона мені коханого народила, але скільки вона зробила за цей рік, хто б знав!
Розумію, що і його розривати не можна, але я відразу сказала, навіть якщо вечір зробимо, а не весілля, після я до неї ходити не буду. Але йому не подобається такий розклад, я говорю, що не збираюся брехати і посміхатися людині, яка ось так до мене ставиться. Одним словом, може у когось було щось подібне? Як мені бути?
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
