fbpx
життєві історії
Ми ще від мами не відійшли, як занедужав тато. Він був повністю лежачий. Я зателефонувала сестрі, щоб домовитися по черзі за ним доглядати. – Я не можу! Давай все на себе візьмеш, а я в свою чергу, на квартиру претендувати не буду, – сказала Василина. Я погодилася, і п’ять років присвятила батьку. А коли його не стало, все й відкрилося. Не очікувало я такого від рідних людей

Ми ще від мами не відійшли, як занедужав тато. Він був повністю лежачий. Я зателефонувала сестрі, щоб домовитися по черзі за ним доглядати. – Я не можу! Давай все на себе візьмеш, а я в свою чергу, на квартиру претендувати не буду, – сказала Василина. Я погодилася, і п’ять років присвятила батьку. А коли його не стало, все й відкрилося. Не очікувало я такого від рідних людей.

Ніколи б у житті не подумала, що опинюся в такій ситуації, коли мені доведеться подавати позов до суду на власну сестру. І виною тому тато, який вважав, що його спадщина мені не потрібна, а тільки моїй сестрі та її дочці. Адже все було так добре.

Ми середньостатистична сім’я, я старша дочка в сім’ї, сестра на п’ять років мене молодша. Мама, тато – все на своєму місці. У дитинстві я не помічала, щоб батьки якось любили Василину більше. Увагу приділяли і їй, і мені. Якщо купували якісь подарунки, то завжди нам обом. Мама навіть сукні нам однакові шила, щоб ми з сестрою не дерлися.

Та й ми з сестрою дружили, були справжніми подругами, хоч і з різницею віці. Щоправда, я відівчилася в університеті, здобула хорошу посаду. Василина ж у 18 років сказала, що чекає дитину, не зрозумій від кого, вчитися нікуди не пішла. Висіла каменем на шиї у батьків разом із донькою. Ось тоді я і помітила різницю. Тато постійно її шкодував.

Мовляв, який безсовісний хлопець, як він так міг. Василину ж ніколи не звинувачували у безвідповідальності. Хоча чим вона тоді думала. Я думку батьків не поділяла і коли чергова розмова заходила про бідну Василину та її дитину, я просто поклала слухавку. У своєму житті я всього досягла сама і мене ніхто не шкодував. Натомість Василину було шкода всім.

Щоправда, у 30 років Василина вийшла заміж, її взяв за дружину один розлучений чоловік. Має свій будинок. Тож батьки зі спокоєм зітхнули.

На той час ми із чоловіком виплатила іпотеку і тільки почали жити собі, як занедужала мама. Лікарі не давали жодних шансів. І так, за рік мами не стало. Біль від втрати поширився на нас усіх. Батько взагалі не знав, як жити далі. Через рік і тато здався. Він був лежачим. Я запитала у сестри, щоб почергово стежити за батьком, на що вона відповіла, щоб я сама стежила за ним, а Василина не претендуватиме на квартиру тата. Гаразд, договір був прийнятним.

Моїй доньці якраз потрібна була квартира. П’ять років я доглядала лежачого батька, ще й на роботу ходити примудрялася. Втомлювалася настільки, що словами не передати. І ось тата не стало. Знову втрата, а потім сюрприз. Виявляється, квартиру батько залишив на сестру та її дочку. Тобто я прав взагалі ніяких не маю.

Звернулася до сестри, щоб та переписала на мене, як ми домовлялися. Але Василина сказала, що нічого не робитиме. Мовляв, коли батько так вирішив, то житло буде для неї і доньки. Я в подиві. Я стільки років доглядала батька, розривалася на два будинки. І ось який результат. Ще й сестра просто набрехала мені.

І що мені тепер робити? Рідні люди просто посміялися з мене.

Фото ілюстративне