Зворушлива історія про материнську любов.
Мамину любов не потрібно заслужити, за неї не потрібно боротися, вона дається кожній дитині. Будьмо вдячні за це!
В кінці села жила бідна пара в старенькій хатині, чоловік хворів, то працював, то ні.
Його дружина прала та прибирала, а їхні діти з’являлися на світ один за одним, одні маленькі, інші крихітні, тож мати все рідше бралася за роботу, бо після багатьох дітей роботи було так багато, що вона насилу зводила кінці з кінцями.
Роки минали повільно, і вони виховували своїх дітей у дедалі більшій бідності. Роки, що минули, принесли багато горя родині, яка мешкала в маленькій хатинці на краю села.
Важка недуга забрала на небеса двох їхніх маленьких дітей. Батько хворів дедалі гірше, цей стан знесилив його, і він теж покинув цей світ.
Мати-вдова працювала день і ніч, щоб звести кінці з кінцями і гідно виховати дітей. Ця сім’я жила у великій любові, мати їх палко любила, робила все для своїх дітей. Зраділа бідна жінка, побачивши навколо себе своїх дітей, забула весь свій біль і втому.
Діти також були вдячні матері, крім старшої дочки, яка завдала матері багато горя. Вона була неслухняною, ледачою дівчинкою. Підростаючи, вона ставала дедалі неслухнянішою, а коли виросла, стала ще злішою серед своїх так званих добрих друзів.
Одного сумного дня дівчина прийшла додому від друзів і сказала матері, що їй терміново потрібні гроші. Її бідна мати, яка незадовго повернулася додому з важкої роботи і заробляла лише на те, щоб купити дітям шматок хліба. Вона тільки тихим голосом сказала:
– Як же я тобі гроші дам, моя люба дитино, я ледве могла купити кусок хліба, ти б мені дуже допомогла, якби дивилася на роботу і не спала цілий день.
Дівчинка продовжувала вимагати, а оскільки мати не могла виконати її прохання, підняла руку, але, подивившись у заплакані очі матері, зупинилась і вибігла з дому.
Великою працею, ціною багатьох недоспаних ночей блаженна мати чесно виховала своїх дітей, і всі вони стали чесними людьми праці.
Але радість бідолашної не була повною, вона щодня чекала, коли прийде додому її норовлива донька, а через те, що вона не приходила, то з кожним днем жінка все більше сумувала. Потроху важке життя підточило здоров’я бідолашної жінки і одного дня недуга прикувала її до ліжка, була слабка, руки тремтіли, ледве могла говорити.
Її діти сиділи навколо неї на її ліжку з заплаканими очима.
– Подивіться, діти мої, чи не видно моєї доні на подвір’ї, Олени?
Вона чекала, не зупиняючись, на свою дитину, з міцною вірою, на яку здатна тільки мати.
І недаремно Бог почув молитву матері в останні хвилини її життя. Невдячна дівчина прийшла до ложа матері, змучена життєвими негараздами, стара, з зболеним серцем, з покаянням припала на зайняті руки матері і голосом, що захлинався від сліз, благала прощення.
Олена обійняла маму, але та вже не чула, бо її душа була вже там, угорі, ангели, тихо літаючи над білими хмарами, віднесли її туди, куди можуть увійти лише ті, хто мав безгрішну білу душу.
А коли ховали матір, то під подушкою в ліжку знайшли пакет. Він був повний грошей, які вона заробила гіркою, тяжкою працею протягом багатьох років. Поруч на аркуші було написано:
“Коли мене не стане, віддайте ці гроші моїй загубленій дочці, бо я збирала їх все життя для неї, моєї Олени”.
Олена була вражена, почувши повідомлення матері, і, не взявши грошей, наказала покласти на могилу матері білу мармурову глибу з таким написом:
“Тут спочиває любов”.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua